Табул відкрив телефонний довідник і накручував усі телефони, власники яких мали бодай якесь відношення до телебачення чи радіо. Після двох десятків дзвінків він нарешті знайшов те, що шукав. Це був хворий напівпаралізований дідуган, який все життя пропрацював телеоператором. Він не міг ходити, тому нікуди не поїхав. Те, що він інвалід, Табула не збентежило. Дід знав, як поводитися з технікою, й погодився допомогти вийти в ефір — ось що було найголовніше. Радісний Табул кинувся до новоспеченого мера:
— Є, Аголе! Я знайшов! Їдьмо! За півгодини вийдеш у ефір! Розмірковуй над зверненням, решту я беру на себе.
Вони помчали до лапобігу, залишивши Резу розшукувати енергетиків, а Фелелу черговою «на господарстві». На плечі у Табула сидів малопомітний рудуватий метелик.
Табул знав Асью як свою квартиру і миттю розшукав потрібну адресу. Забігли на четвертий поверх. Як і казав старий телеоператор у відставці, двері були незамкнені.
— Доброго дня, — відхекавшись, поздоровкалися обидва зі старим. Той напівлежав у ліжку, прикритий барвистим пледом.
— Здрастуйте, — всміхнувся старий. — А зараз скажіть, що конкретно вам від мене потрібно? Я вже не дуже у формі, самі бачите, — він вказав на нерухомі ноги.
— Нічого, нічого… — підбадьорливо пробурмотів Агол. — До лапобігу ми вас донесемо, та й у телецентрі допоможемо. Головне, допоможіть нам вийти у ефір з надважливим повідомленням.
— Яким саме? — поцікавився старий.
— Ми примусили заснути дракона Мадингму! Місто може і повинне повернутися до нормального життя!
— Мадингма знову заснув?! — недовірливо перепитав старий. — Як це можливо?! Ніхто і ніколи не міг примусити заснути дракона, який прокинувся!
— А от мені та моїм помічникам це вдалося! — Агол не помітив, як при цих словах скривилося обличчя Табула. — І зараз про це необхідно розповісти усім мешканцям Асьї. Нехай повертаються до своїх домівок. І я вживатиму всіх заходів, щоб дракон більше ніколи не прокинувся! Щоб парингею не крали! Щоб…
— Їдемо! — недослухав його старий. — Заради такої новини я допоможу вам усім, чим зможу.
Доки Агол і Табул допомагали старому піднятися та вдягнутися, у того не затулявся рот. Йому було все цікаво: як вдалося примусити заснути дракона? Як вдалося затягнути його назад, до лігва? Як вони захистилися від субзвуку та вогню?
Стариган виявився надто обізнаним. Якось дуже давно, у іншому місті, на другому боці Масябосі, він знімав таку ж катастрофу з драконом. Аби дракон не вийшов з печери й не наробив лиха, його прийшлось вбити. Печеру замурували, і на тому усе скінчилося. Місто, залишившись без енергії, вмерло. Зараз старий згадав усе до дрібниць і буквально засипав питаннями Агола та Табула, а ті інколи не знали, що відповісти, лише відмовчувались чи відмахувались рукою, згодом, мовляв, розберемося, і самим не все зрозуміло.
До будівлі телецентру дісталися без пригод. Вони почалися тоді, коли старого почали витягувати з лапобігу. То у колишнього телеоператора за щось зачепилася нога, то Табул перечепився та впав, і лише завдяки спритності Агола старий не спікірував лисою головою у бетонну підлогу. Потім мучилися з дверима, які виявилися зачиненими на замок. Коли вибили двері, виявилося, що це не ті двері. Прийшлося вибивати ще одні, а тоді одразу завила сигналізація. Агол цього не злякався, а скоріше зрадів — отже, у будівлі є енергія!
Від того, що старий виявився комусь потрібний, йому ставало все краще і краще. Він вже міг стояти без сторонньої допомоги, правда, мав за щось триматися, але й від цієї маленької перемоги старий став бадьорим та веселим. Колишній телевізійник впізнавав і не впізнавав будівлю, якою йому допомагали ходити. Апаратні студії, кабінети… Багато чого змінилося, але щось залишилося без змін з того часу, коли він, молодий та здоровий, працював тут, випускаючи до ефіру й звичайні програми новин, і сенсації, на кшталт тої, яку він збирався випустити наразі: дракона Мадингму приборкано! Старий все розпитував, як же вдалося примусити дракона заснути? І за допомогою чого його повернули назад у лігво? А саме на це питання Агол відповідати не бажав. Хто здійснив цей подвиг? Це зрозуміло — Агол зі своїми помічниками. Як це відбулося? Це питання залишалося без відповіді. Нарешті дісталися до студії. Старий, сидячи на незручному дерев’яному ослінчику, казав, що і де потрібно включати. За півгодини сяк-так підготували апаратуру до виходу в ефір.
— Перевірте, он на тому моніторі картинка з’явилася? А там вогник зелений? Є? Добре! Ось, здається, і усе! Ви, Аголе, сідайте за цей столик, а ви, Табуле, станьте біля камери. Все правильно… Є картинка! Усе нормально. Залишилося увімкнути той тумблер… Ні-ні, той, що ліворуч! Правильно! Ні, ще зарано! Допоможіть мені сісти за столик… Може, це мій останній ефір… Ось так… Дякую.