— Начебто бороняться, видно погано, — невпевнено сказав монах. — Бог їм у поміч!
— Я ось що придумав, — раптом запропонував Петько, — а що, як нам тут, у стайні, самим пожежу зробити?
Ратибор здивовано кліпнув, а брат Іов знизав плечима:
— У тебе, парубче, з головою хвороби не сталося? Нащо нам тут пожежа?
— Ось що, — що далі, то впевненіше заговорив Петько, натхненний своєю ідеєю, — ми трьох комоней осідлаємо і приготуємося, а інші злякаються. Ми трохи почекаємо, а потім ворота відчинимо, вони нам шлях крізь татар проб'ють, а ми за ними. Поки бесермени до тями прийдуть, ми вже далеко будемо!
— А що? — посміхнувся Ратибор. — Гарна вигадка! Молодець, Петре!
Вони негайно взялися до справи. У кут стайні натягали сіна, Ратибор застукав кресалом, викрешуючи вогонь. Незабаром потягнуло димком. Коні захвилювалися, застукали копитами, заіржали, почали хропти — що далі, то сильніше. Петько підійшов до Агні й ласкаво погладив гриву:
— Не хвилюйся, друже, все буде гаразд! Все буде просто чудово!
— Відходити будемо на захід сонця, до князя Данила, більше все одно немає куди. Либідь перейдемо нижче Києва, а до річки лісом… Головне — з Києва вибратися! Ти, брате Іове, і ти, Петько, тримайтеся середини табуна.
— А ти, Ратиборе? Невже нас залишиш? — з тривогою у голосі запитав Петько.
Не стільки від питання, скільки від того тону, яким його було поставлене питання, очі княжому гридневі запекло. Щоб ніхто не побачив зрадницької сльози, Ратибор відвернувся, наче поглянути у віконце, змахнув долонею сльозу і тільки потім відповів:
— Та ні, Петре, куди ж я без вас? Я піду у голові табуна, адже комоні мають знати, куди їм рискати, а то розбіжаться поодинці. Вони ж комоні, не люди…
— Небезпечно, брате Ратиборе!
— Нічого, брате Іове! Господь Бог милостивий…
Вогонь розгорявся, сильніше хвилювалися коні. Декотрі вже намагалися збити чи перестрибнути перегородки у своїх стійлах. Дим густішав і нарешті повалив крізь віконця.
Друзі осідлали коней і зібрали весь табун біля воріт. А знадвору вже долинали схвильовані голоси татар. Вони побачили дим і нічого не могли зрозуміти. Невже ці дивні русичі бажають спалити себе самі? Ратибор, вже у сідлі, дивився у шпаринку, сподіваючись вловити сприятливий момент для прориву. Тут почувся грізний гуркіт обвалу — рухнула Десятинна церква. Усі татари повернулися у той бік, і Ратибор не став гаяти часу. Він відкинув колоду і штовхнув ногою браму.
— Стійте! — раптом заволав Льоха. — Манямо, стій!
Усі зупинилися.
— Що? Що трапилося? — Маняма кліпнув великими віями.
— А Петько? Ви підете, а як я буду шукати Петька?
— Який ще Петько? — запитав Блостер.
— Як я міг забути?! — схопився за голову Маняма.
— А хто такий Петько і куди він зник?
— Це мій друг, а куди він зник, я й сам не знаю. Але зник через цього вашого буя!
І Льоха коротко розповів про експерименти з таємничим каменем і про те, як зник його друг, вирушивши на цю саму галявину зранку кілька днів тому. Флоквел важко зітхнув, слідом за ним зітхнув і Мозя. Виявляється, розслаблятися було зарано. Вони мали ще знайти якогось Петька, якого й на очі не бачили.
— І де ж він може бути? Куди міг вирушити? — Голушкоїди перевтілилися в людей, щоб раптом нікого не злякати.
— Та звідки ж я можу знати? Він з вашим буєм спілкувався подумки, а що йому могло спасти на думку — не знаю! Спитайте краще у цієї каменюки! — І Льоха зі злістю буцнув валун, який приніс стільки неприємностей усім, хто у цей час зібрався на галявинці у міському парку.
— У каменя, кажеш? Це ідея! Мозю, в управлінні переміщень після нашого візиту не могли не стежити за пошкодженими буями, га? Отже, можливо, зафіксували, кого, куди і коли ним відправлено. А спробуй-но зв’язатися з ними. Раптом вони там припинили гратися з бадьорухом і взялися за справу?
— Хвильку, Флоквеле, зараз перевіримо! — І Мозя миттєво зник у зоряному буї.
Усі мовчки чекали. Льоха хвилювався через свого друга, Маняма через Льоху, Блостер через те, що його онук хвилюється через невідомого йому Петька, а Флоквел через те, що їх планета виявилася причетною до зникнення тубільського дитинчати. Тому, коли Мозя виринув з буя, у нього втупилися чотири пари схвильованих очей.
— Є новини — гарна і погана, — сказав Мозя. — Погана — буй справді активізувався і відправив невідомий об’єкт, але невідомо куди і в які часи. А гарна — об’єкт не відправлявся за межі планети.