— Слухай, Ігорю, — незвично тихо і якось прохально звернувся Роберт до еколога, — а може, колонія виживе, відновиться? Адже за століття існування в неї мала виробитися життєстійкість. Як у тієї баракуди.
— Можливо, якщо це колонія звичайних коралів. Тоді й розмовляти нема про що. А якщо припустити, що це мисляча структура, то на відновлення розраховувати не випадає. Що складніший мозок, то чутливіший він до обширних травм. До того ж корали живуть в ідеальній екосистемі, вони невразливі, давно вже невразливі, а тому не готові до таких невідомих катаклізмів, як тепловий удар. Це буде кінець.
— Коротше кажучи, — задумливо протягнув Чекерс, — є два варіанти: або злітати, або не злітати. Перший ми обговорили — колонія при зльоті, видно, буде знищена. Результат небажаний…
— Неприпустимий, Бобе.
— А якщо ми залишимося… — Пілот пробіг пальцями по клавіатурі комп’ютера і прочитав відповідь. — Система життєзабезпечення дискольота окремо від причепа зможе нормально функціонувати 108,72 діб. Виходить, ми можемо відсидіти на дні ще сотню днів, спостерігаючи корали, а потім однаково доведеться стартувати. Що це дасть?
— Ні, Бобе, сидіти немає сенсу, — похитав головою Ігор. — За три місяці встановити контакт чи довести, що вони напевно позбавлені інтелекту, ми не зуміємо — нам це не до снаги… Скажи, Бобе, є шанс, що за цей час нас устигнуть знайти й підняти без шкоди для коралів?
— Допомога не встигне, абсолютно точно.
— І сигнал нема як дати, — з досадою сказав Ігор. — Це ж треба — не обладнати дисколіт передавачем!
— Ти не маєш рації, Ігорю. Апаратура наддалекого зв’язку важить досить багато, і вона є на причепі. Навіщо перевантажувати дисколіт? Автономно він діє недовго й цілком надійний. Конструктори передбачили все, щоб дисколіт до причепа міг завжди повернутися. Вони не передбачили лише, що екіпаж не захоче злітати.
… В ту ніч корали світилися самі собою, без прожектора. Кольори строкатими хвилями перекочувалися по рифу, злітали на кручі й раптом угорі блякли. Час від часу безладні візерунки починали складатися у щось на кшталт геометричних фігур, але схожість була віддаленою, майже невловимою, і її можна було приписати грі власної уяви. Кілька разів навпроти вікна еколога гірлянди перетворювалися в написане райдужними літерами слово «Надія». І це було дивно, навіть страхітливо: на дні інопланетного океану читати звичайне ім’я земної дівчини. Але Ігор, пам’ятаючи, як напередодні сам виводив ці літери променем прожектора з кают-компанії, розумів, що пояснити явище можна чим завгодно: залишковою флуоресценцією[17], наприклад, і що будь-яке найфантастичніше пояснення буде значно правдоподібнішим, ніж бачити в переливах осмислені сигнали.
Чекерс увімкнув бортжурнал на запис, кашлянув і почав сухо, майже офіційно:
— Рішення, яке належить нам зараз ухвалити, людині випадає раз у житті. Явище, з яким ми зіткнулися, кожен з нас має право й підставу трактувати по-своєму. Перед нами альтернатива: або загибель усіх нас, трьох розумних представників планети Земля, або загибель коралової колонії, в якій ми припускаємо носія розуму планети Кайобланко. Загалом, треба вирішувати. — Чекерс обвів товаришів поглядом. — Ми голосуємо.
Ігор зачекав, побарабанив пальцями по столу.
— Я за те, щоб залишитися.
— А ти? — обернувся Чекерс до дівчини.
Не піднімаючи очей, Надя ледь чутно промовила:
— Я вважаю, ми повинні летіти.
— Значить, я… — Пілот засунув руки в кишені. Помовчав секунду: він так не хотів, щоб його слово стало вирішальним. — Моя думка — треба злітати. Таким чином, приймається резолюція: злітати. — Чекерс вимкнув бортжурнал. — Але ми не повинні нехтувати навіть найменшою надією на нейтральне вирішення…
— А що, є якась надія? — не витримала Надя.
— Я провів деякі розрахунки. Якщо ми стартуємо не з дна, а з рівня поверхні, температура води в придонному шарі підвищиться до плюс п’ятдесяти. У рифа з’являються шанси вижити.
— Але як нам піднятися? Хіба пропелери не поламані?
— Поламані. У верхнього гвинта відбито дві лопаті. Й полагодити його не можна. Але ми можемо відрізати дві симетричні лопаті у нижнього. І якщо нам удасться обидва гвинти ненадовго синхронізувати, то, можливо, ми піднімемося до самої поверхні.
— А якщо ми не зуміємо їх… синхронізувати? — затнувшись, запитала дівчина.
17
Флуоресценція — один із видів люмінесценції, явище короткочасного світіння деяких речовин після припинення їх освітлювання.