— Хто ж твої справи замість тебе стане робити?
— Пуйме і стане.
— Ця дитина? — здивувався Роман.
І відразу нагадав собі, що дівчинку треба обов’язково забрати в селище, влаштувати у школу-інтернат. Він обернувся… Й обімлів. Під казаном тріщав сухим хмизом вогонь, тепло багаття відчувалося навіть у кутку, де лежав старий. А біля вогнища було просто жарко. Тому Пуйме вже скинула паницю й стояла, помішуючи в казанку вариво, гола до пояса. Тіло, яке побачив лікар у відблисках полум’я, не було дитячим: перед ним стояла, нітрохи його не бентежачись, доросла, повністю сформована дівчина. Роман зрозумів тепер, у чому полягав дисонанс між поведінкою Пуйме та її зовнішністю: їй було не дванадцять років, як він помилково припустив, а ніяк не менше двадцяти. Лише зріст у неї був дитячий, метр десять, від сили метр двадцять. Утім, і дід не вищий. Може, генотип такий?
— Сиртя — людина маленька, — підтвердив його думки Серхасава. — Зате шаман великий.
— І Пуйме?
— І Пуйме. Великий шаман. Видутана. Добре камлає. Всіх тадебце знає… Ід’єрв знає, Яв-Мал знає, Я-Небя[28]… — Мислений голос старого ослаб, перейшов у невиразний шепіт.
— Дідусь утомився, — сказала Пуйме. — Йди поїси. Хай він поки відпочине.
Дерев’яним ополоником на довгій вигнутій ручці Пуйме виловила з казана гусяче м’ясо, одну миску — солдатську, алюмінієву, — наповнила майже до країв, поставила перед Романом. У другу, емальовану, трохи меншу, поклала лише декілька шматочків. Заправила бульйон двома жменями борошна, пересунула казанок на край вогню, на його місце повісила великий мідний чайник з вузьким і вигнутим, мов журавлина шия, носиком. І лише після цього сіла на шкури навпроти Романа, простягнувши йому важку срібну ложку з двоголовим орлом і вензелями на черенку.
Після цілої доби посту дотримуватися північного етикету — за їжею тримати язика за зубами — Романові не вартувало особливих зусиль. Гусятину він проковтнув з вовчим апетитом, на масній пахучій юшці зменшив темп і перевів подих лише за чорним і гірким, мов хіна, чаєм.
— Ти збираєшся тут залишитися? — запитав він.
— Так, — кивнула Пуйме. — житиму в сиртя-мя, як жив дідусь.
— Але ти ж молода, вродлива. Невже ти віриш, що таке відлюдництво комусь потрібне?
— Обов’язок сиртя — лікувати людей, молитися й охороняти Священне Вухо.
— Це я вже чув, — поморщився лікар. — Ну, гаразд. Припустимо, все це дуже важливо. Але де твої учні? У Серхасави була ти. А в тебе? Кому ти передаси свої обов’язки? Адже сиртя більше немає.
— Кров народу сиртя змішалася з кров’ю ненців. У ненців іноді народжуються зовсім маленькі білолиці діти. Їх показують видутана. З них шаман відбирає справжніх сиртя й багато років навчає. Так було й зі мною…
— Пуйме, зараз інші часи! Шаманів більше немає. Ненці лікуються в лікарів у лікарнях… Часто до тебе сюди приходять?
— Рідко, — сумно погодилася Пуйме.
— Ну ось. І навіть якщо в кого і народиться дитина-сиртя, сьогоднішні ненці не віддадуть її тобі.
— Може, й не віддадуть, — зітхнула Пуйме. — Може, я сама народжу. — Дівчина сказала це просто, як щось само собою зрозуміле. — А якщо серед моїх дітей не народиться жоден сиртя… Що ж, значить, таке бажання Нума.
Пуйме відставила кухоль із чаєм, нахилила голову, прислухаючись.
— Дідусь відпочив, — сказала вона. — Зараз почне згадувати. Йди, далі слухатимеш.
У ЦЕНТРІ ЗЕМНОГО КОЛА
Роман повернувся до ліжка хворого, узяв його за руку. І знову відчув гаряче «електричне» поштрикування в пальцях. Губи старого із зусиллям ворухнулися, й лікар нараз чи то почув, чи то побачив напівслова-напівобрази, які складалися в його мозку в яскраві виразні епізоди.
…У вбранні жерця він стояв біля підніжжя храму на високій кручі, об яку внизу ліниво терлися ласкаві сині хвилі, й милувався своєю країною — просторою, щедрою, прекрасною, мов обитель богів у надхмарних вершинах Сумеру.
Під ним правильним семикутником лежало його рідне місто Нері, споруджене на березі океану поблизу гирла повноводної Геди на славу правителям країни Ігма й на пострах її ворогам. Величезні кам’яні стіни оточували місто. На кожному розі по периметру стіни стояла могутня сторожова башта, і не було такого місця на кріпосних стінах, куди б не дістала стріла стрільця, пущена крізь баштову амбразуру.
Сім воріт вели в місто, але, щоби минути важкі ґрати, що закривали доступ у Нері, потрібно було по підйомному мосту перетнути рів, а перш ніж зійти на міст, потрібно було отримати дозвіл у начальника варти…
28
Ід’єрв, Яв-Мал, Я-Небя (ненецьк.) — дух води, дух верхів’їв річки, Мати-земля — покровителька жінок.