Увагу Демокріта привернув гурт жінок у різноколірних сарі та чоловіків у дхоті, що повсідались на мармурових сходах, які широкою терасою спускалися від храму до самісінької води.
Сивоголовий старець з розмальованим червоною фарбою чолом непорушно, мов камінний Будда, сидів на мармуровому підвищенні. Еллін знав, що перед ним індуський свамі — учитель-самітник або гуру, який, очевидно, готувався посвячувати членів касти брахманів у таємниці самопізнання.
— Цей свамі — велика святість, — чулися захоплені перешіптування монахів.
— Лицедій і невіглас, — почув еллін позад себе і різко обернувся, щоб побачити, хто наважився вголос висловити таку оцінку.
За крок від нього стояв худорлявої, але міцної статури чоловік, мало не на голову вищий за Демокріта, який також не міг поскаржитися на зріст. Густа чорна борода хвилями спадала на груди. Широко розкриті очі дивилися привітно і дещо випробовуюче. На плечах зміїлося закручене у тонкі пасма блискуче волосся. Довгий патукулі, розфарбований червоними і чорними смугами, приховував руки і спускався трохи нижче колін. На ногах чоловік мав легкі шкіряні сандалі. Світле обличчя, тонкий ніс робили його несхожим на індійця. Це не був ванапрастху — лісовий самітник, яких частенько можна зустріти в цьому місті. Хто ж він?
Невдовзі Демокріт уже знав, що це відомий серед люду мудрець-ріші Джамадагні, нащадок древнього роду північних брахманів-магадхів.[60] До елліна доходили найнеймовірніші чутки, що цей ріші володіє манах-пар’яя — здатністю читати чужі думки на віддалі і ще знає багато чого такого, що навіть раджі та магараджі побоюються його.
Думки елліна несподівано обірвав притишений голос:
— Ходімо, чужинцю. Я знаю, до чого ти прагнеш.
Демокріту приязно всміхалися очі ріші.
— Коли від одного вогню запалюють інший, неможливо розгледіти частинки, що переходять від полум’я до полум’я. При цьому воно обов’язково набирає іншої форми… Так само знання і досвід, сприйняті учнем від учителя, продовжують думки людей, що жили раніше, — мовив Джамадагні. — Перед тобою, елліне, сутри Брихаспаті.[61] Але й ця книга буття — лише щабель до істини.
Ріші Джамадагні таки вмів читати чужі думки й бачити речі, недоступні звичайним смертним. Можливо, він і справді колись надпив із магічної чаші Рудри і відтоді йому були відомі думки інших? Інакше звідки він міг довідатися, що у Демокріта на грудях знаходиться талісман — кришталевий скарабей, який і відкрив елліну доступ до сутр Брихаспаті.
Демокріт і раніше чув про цього легендарного мудреця. Брихаспаті твердив, що боги і потойбічний світ вигадані жерцями-брахманами. Саме тому тексти локаяти знищувались або ж перекручувалися до невпізнання.
Писані на тонкій бавовняній тканині стародавньою брамінською мовою — санскритом у формі санкх’я — бесіди з читачем, тексти збереглися далеко не повністю. Чимало думок виявилось загубленими назавжди. І тоді, мов добрий дух-дев, на допомогу приходив Джамадагні…
Філософія Брихаспаті пояснювала світ, не прикликаючи на допомогу богів, а, навпаки, твердячи, що природа породжує речі сама, без втручання вигаданих істот. Заперечував Брихаспаті й надприродні явища, жодних свідчень про які людський досвід ще не дав. І недаремно слово «лока» тлумачилось як «те, що йде шляхом земного світу», «людський світ» або ж просто «цей світ».
Брихаспаті наводив приклад того, як у людини зароджується свідомість, і в цих думках мудреця еялін знаходив підтвердження власних уявлень. Брихаспаті міркував так: «Рис та інші складники, що служать для приготування вина, самі по собі не володіють сп’яняючими властивостями, а породжують їх, з’єднавшись особливим чином. Точнісінько так і найдрібніші частинки, з яких складається людське тіло, з’єднані особливим чином, породжують свідомість, хоч самі по собі позбавлені її».
Чим далі вчитувався Демокріт у химерне плетиво чужих думок, тим різкіше залягали зморшки на його високому чолі. Дедалі більше нового, незвичайного і несподіваного довідувався він, всотуючи рядки санскриту.
«Всі світи народжуються і вмирають по черзі; наш також не є винятком. Йому передував інший світ, а наш, руйнуючись, дасть зародки для нового світу, і так триває творіння через подвійну «вічність минулого і майбутнього».
61
Брихаспаті —