— А знаєте, Миколо Олексійовичу, — зауважив Сашко, — свого часу Шредінгер саме Демокріта назвав основоположником квантової механіки. Мені здається, що цей факт у контексті сказаного вами і того, що нам довелося побачити під час експерименту, виглядає доволі симптоматично.
— Можливо, великий фізик-теоретик і має рацію… Близько двох тисячоліть тому вчений з Абдер підштовхнув незримий клубок істини, який, дедалі швидше розкручуючись з минулого через сьогодення в майбутнє, збагачує людство все новими знаннями про оточуючий світ.
— А може, й справді цей клубок докотився до лабораторії експериментальної кристалооптики? — кинув я. — Ми постійно відкриваємо невідомі процеси, нові явища, однак і досі неспроможні пояснити чудо, яким є людина — гігантське вмістилище трильйонів узгоджено працюючих клітин. Досі не можемо знайти відповіді на питання, чим керувалася природа, створюючи вершину досконалості — людський мозок.
— Але не забувайте, Сергію, — делікатно зупинив мене Бандура, — що гомо сапієнс робить лише перші кроки у великому пізнанні і при цьому щоразу переконується в тому, що все навколо, живе і неживе, — це ті наріжні камені, які утворюють всезагальну гармонію життя, підпорядковуються Єдиному Закону Природи. Тільки ми не знаємо, як діє цей закон.
— Сьогодні достеменно відомо, що у живій природі існує певна універсальна програма — генетичний код, — втрутився Ткачук. — У всіх організмах, від найпростішої плісняви до людини, впродовж мільярдів років використовується єдина абетка, єдина програма розвитку організму, записана в хромосомах. А чому б не припустити, що якась програма існує і в неживій природі? Скажімо, в кристалі. Можливо, справді інформація нікуди не зникає і здатна скільки завгодно зберігатися у своєрідних камерах схову на мікрорівнях кристалу. За сучасними уявленнями, життя може існувати за рахунок вилучення з навколишнього середовища енергії, речовини та інформації. Щодо останньої, то, як виявилося, вона може нагромаджуватися, зберігатися і реалізуватись при певних умовах.
«Ну, все, — подумав я, — Сашка понесло». Відтоді, коли трапилося непорозуміння з НВІСами, Ткачук, за його словами, взявся посилено вивчати проблему зменшення габаритів комірок пам’яті комп’ютерів. Зрештою, це входило в його штатні обов’язки. Найновіша наукова інформація стверджувала, що для суттєвого збільшення швидкодії комп’ютера, тобто для того, щоб виконувати мільйони, мільярди і трильйони операцій на секунду, необхідно працювати з надкороткими імпульсами — мільярдними частками секунди, або наносекундами. Отже, мікроелементом комп’ютера повинен бути атом, щонайбільше — молекула.
Далі Сашко вдався до невеличкого екскурсу. Як відомо, атом, поглинаючи порцію енергії, переходить у збуджений стан, а повертаючись у нормальний, — випромінює її. Перехід атома з основного стану у збуджений відповідає логічній схемі переходу: «ні» — «так». Маємо найпростіший тригер — електронний пристрій, котрий пропускає або не пропускає електричний струм. Щоб записати імпульс «так» на атомі, його слід перевести у збуджений стан. Це можна зробити за допомогою електромагнітної хвилі тієї ж частоти, яку випромінює атом при переході електронів з верхнього рівня на нижній. Інакше кажучи, атом слід опромінювати квантом світла. Щоб списати, тобто одержати інформацію, необхідно примусити атом випромінювати одержану порцію світла. Для такого переходу необхідно менше однієї наносекунди.
І ось що виявляється: коли для збереження інформації використати окремі молекули або атоми, то в кубічному сантиметрі можна законсервувати приблизно 1016 двійкових одиниць інформації — бітів. Проникнення на рівень внутріатомних частинок збільшує цей потенціал у десять разів![62]
Для створення атомно-молекулярної пам’яті особливий інтерес становить дефект іонних кристалів, який поглинає видиме світло. Власне, такий дефект і обумовлює забарвлення кристала; в нашому випадку скарабей мав ледь помітний зеленавий колір. Іншими словами, іон вузла ґратки захоплює зайвий електрон, змінити який можна тільки впливаючи на кристал електромагнітним випромінюванням. Щоб записати на ньому якийсь сигнал, досить освітити цей кристал. Світло вирве електрони, які підхоплюються дефектом кристалічної ґратки. Таким чином, кристал запам’ятає. Щоб розшифрувати запис, на кристал слід подіяти короткою електромагнітною хвилею, роль якої в нашому експерименті відіграло асиметричне електромагнітне поле!..
— Виходить, скарабей виконує роль своєрідної кінокамери, що фіксує на атомну стрічку інформацію про оточуюче середовище? Більше того, людські думки, емоції?
62