Працюючи на бакинських нафтопромислах Нобеля, а згодом займаючись пошуками нових родовищ, Сошенко звертає увагу на шебеке — кам’яні мереживні візерунки на стародавніх тюркських мечетях і мавзолеях. Він з подивом відзначає, що візерунки цілком узгоджуються з його математичною теорією внутрішньої будови кристалів.[69]
Справжнім даром синтетичного мислення володіла ця людина, вмінням охопити всю картину відразу, здатністю об’єднати, здавалося б, несумісні речі — старовинну кам’яну різьбу і внутрішню геометрію структури кристала!
Знову дощовий Петербург, осоружна робота чиновника Гірничого департаменту, а вечорами аж до пізньої ночі — напружена праця вченого-дослідника. Одна за одною в «Міжнародному кристалографічному журналі» виходять роботи Сошенка з теорії кристалів, залишаючись, однак, непоміченими на батьківщині.
Дедалі чіткіших обрисів набирає його теорія кристалічної будови Землі.[70] Уподібнюючи планету кристалові, правильному багатограннику, Аркадій Олександрович спирався на пам’ятки археології, на роботи попередників. Ще в часи неоліту зображення рівностороннього трикутника набули великого поширення. В «Махабхараті», у Платона згадувалося про трикутний поділ Землі. У вигляді гігантського геокристала уявляли її Піфагор і Архімед. 1829 року французький геолог Елі де Бомон приходить до висновку, що в структурі Землі явно проглядається симетрія додекаедра та ікосаедра.
Якби Сошенко не був ученим, то, очевидно, став би письменником. Його статті нагадують художні твори. Частенько навіть прихильники таланту Сошенка-вченого на перше місце ставили його майстерність оповідача, вважаючи професора своєрідним популяризатором науки.
Коли Аркадій Олександрович у 1902 році подав до «Археологічного літопису Південної Росії» рукопис наукової розвідки про новий спосіб визначення центрів стародавніх культур, його теорія була нещадно висміяна, як така, що, за словами редактора, перевершила навіть уелсівську фантастику.
Невдача примусила Сошенка на якийсь час утриматися від опублікування основних принципів нового методу пошуків корисних копалин, що грунтувався на гіпотезі кристалічної будови земної кори: неуки-ретрогради дістали б ще один привід, аби уразити його честь і гідність. Тому вчений повертається до чистої кристалографії.
Одна за одною з’являються статті Сошенка в Німеччині, Англії, Франції. Приходить європейське визнання. У червні 1903 року його обирають членом Баварської Академії наук, а в серпні — екстраординарним професором Петербурзького університету. Через рік він стає одним із 40 членів-кореспондентів Лондонського геологічного товариства. Російська Академія наук у 1904 році робить красивий жест — сорокасемирічттого професора пропонують обрати ад’юнктом Академії по кафедрі мінералогії. Це скидалося на насмішку, бо ад’юнктами звичайно обирали перспективних молодих людей. І все-таки статус академічного чиновника міг до певної міри захистити його від недоброзичливців, яких щораз більшало.
В Росії саме ширилися студентські виступи, і Аркадій Олександрович особисто ходив по інстанціях, прохаючи поновити виключених з університету. Чорносотенці з трибуни Державної думи пригадують професору його колишні зв’язки з народовольцями. Перебування на кафедрі університету стало неможливим. На знак протесту Сошенко подав прохання і про зняття своєї кандидатури для обрання ад’юнктом Академії наук. Відповідь не забарилася.
Лише завдяки підтримці друзів йому вдалося влаштуватись на роботу в Геологічний комітет. Тут саме вирішувалось цікаве, але й винятково важке завдання — укладалась геологічна карта Європейської Росії, так звана десятиверстка, і спеціаліст, ерудит, яким вважався Аркадій Олександрович, був украй необхідний.
Тут учений дістав можливість на практиці перевірити свої припущення щодо розташування древньої скіфської столиці. Продовжуючи займатися картографуванням, Аркадій Олександрович складає археологічну карту, визначаючи місця майбутніх розкопок. Цю карту він гадав опублікувати, але вона так і не побачила світу.
Не полишав Сошенко і занять кристалографією. За винахід у галузі вимірювань і оптичного дослідження кристалів він був удостоєний золотої медалі імені Годрі Французького геологічного товариства. Ряд його робіт переклали в Англії, їх було видрукувано 1907 року у виданнях Індійського геологічного комітету.
69
70