У вільний час по черзі читали двотомник Ж. Шейс. «Сучасна Індія», куплений Лятошинським в Одесі у букініста.
І все ж цей відрізок подорожі проходив досить одноманітно, тому особливо цікавих записів у щоденнику Аркадія Олександровича ми не знаходимо. Проте два епізоди заслуговують на увагу.
1914 року, березня 16. Борт пароплава «Глорія».
«Близько восьмої ранку ми зі Шведовим нарешті приступили до уточнення координат вузлів вписаного в Землю додекаедра та ікосаедра у районі півострова Індостан. Треба було провести розбивку індійського трикутника на відповідні трикутні підсистеми, відтак прокласти ребра додекаедра, що розходяться від вузла — дельти ріки Інд. Ми окупували кают-компанію, де, зсунувши всі столи, розклали великі карти англо-індійського генерального штабу.
Як я припускав, роблячи розрахунки ще в Києві, одна сторона індійського трикутника майже збігалася з західним контуром півострова. Експедиція мала пройти маршрутами ребер і на них проводити геологічні пошуки.
У тому, що я на вірному шляху, переконувало, зокрема, існування золотого рудника Колар на схід від Банталора — якраз на ребрі кристала Земля.
Поступово жовто-брунатний півострів, помережаний клаптиками зелені, почав скидатися на папугу під різноколірною сіткою з трикутників і крапок, що ділили їх сторони навпіл і визначали геометричні центри.
Робота копітка. Антон Володимирович усе частіше знімав окуляри в круглій металевій оправі і, мружачись, протирав їх фланелівкою. Знову брався за олівець, наносив координати і, бурмочучи собі щось під ніс, старанно сполучав під лінійку вирахувані точки.
Перед обідом він геть втомився і вирішив податися до молодих: Лятошинський і Щербак досліджували вміст багажу.
Я залишився в кают-компанії один і взявся перевіряти власні розрахунки, бо ж найменша похибка могла обернутися тижнями, а то й місяцямрі марних блукань поблизу справжніх покладів.
Несподівано рипнули двері.
— Це ти, Антоне?
— Ваш колега дихає чистим морським повітрямт містер Соїпснко, — почувся веселий голос Меррея.
Я відірвався від розрахунків. На порозі стояв старший компаньйон фірми «Джейсон-електрік». На його породистому обличчі була приклеєна посмішка.
— У мене таке враження, що ваші кишені, містер Сошенко, вже набиті золотом і алмазами, — англієць підійшов ближче, подивився на розмальовану карту і продовжував у такому ж іронічному дусі: — Ви нагадуєте мені мою девонширську бабусю, яка над усе полюбляє в’язати своєму єдиному внукові теплі пуловери і шкарпетки, — у відповідь на мій нерозуміючий погляд він пояснив: — У вас, видно, також є певна система в’язання. Ви в’яжете своєрідну сітку в голові, а потім накидаєте її на об’єкт, який вас цікавить. Ви й справді можете накинути ось таку різноколірну сітку на будь-який район планети?
Меррей чогось хотів від мене. Мов кіт, що обережно кружляє навколо сала, англієць підбирався до мети.
— Всю планету можна упіймати в подібну сітку.
— Таки всю? — Меррей з-за моєї спини приглядався, як я виписую колонки цифр.
Не діждавшись відповіді, він попрямував до буфета. Скрипнули дверцята, почувся дзенькіт кришталю.
— Вип’єте? Смолвуд тримає непогане шотландське віскі. Я заперечно похитав головою.
— Я трохи розслаблюсь.
Якийсь час у кают-компанії панувала мовчанка. Чути було тільки, як Меррей наливає собі трунок і віддихується після випитого.
— Ваша «Смирновська» таки краща, — констатував він.
— У Шведова є деякий запас. Якщо дуже кортить, то він вам випише, — неприязно мовив я.
Присутність Меррея почала меце дратувати. І чого йому треба?
— Послухайте, містер Сошенко, — знову озвався він. — Не знаючи деталей вашого методу, я, як і мій шеф, переконаний у його правильності. Години через чотири ми вийдемо з Аденської затоки і можемо різко повернути на південь, на Дар-ес-Салам!
— Не розумію.
— Ви можете заробити набагато більше і швидше в Німецькій Східній Африці.[72] Я знаю там надійних людей.
— Це що, перевірка на лояльність у відношенні до «Джейсон-електрік»? Чи. може, ви представляєте на борту «Глорії» не містера Джейсона, а якусь іншу фірму?
— Можливо, ви не такі вже й далекі від істини, професоре, — криво усміхнувся Меррей. — Але за свої слова ручаюсь. Я сім років працював геологом у компанії «Консолідейтет даймонд майне», що належить концерну «Де Бірс» у Німецькій Східній Африці. Там розмах далеко більший.