Йти стало веселіше: хмари порідшали, визирнуло сонце. Проте Крішан говорить, що це ненадовго. Доведеться звикати.
Тутешні джунглі не належать до непрохідних. Відчуття таке, немовби рухаєшся у величезній зеленій залі. Тремтливо-прозоре світло здається матеріально відчутним. Золотою павутиною воно оповило це смарагдове склепіння, що спирається на зелені, червоні, білі, чорні стовбури. Доповнюють незвичне для нашого ока видовище незчисленні ліани, що, мов канати, провисли між кронами. Деякі стеляться по землі, чіпляються за стовбури, повзуть по них до самого вершечка і знову спадають униз. Крішан твердив, що це по суті не джунглі: немає характерного для східно-індійських лісів ротанга — різновиду пальм, які чіпляються за інші рослини або обвивають їх, немов ліани. Просуватися в таких умовах надзвичайно важко.
Ліс поступово рідшає. Все частіше трапляються кокосові пальми — ознака близькості людського житла. Стрілою здіймаються ці дерева на висоту до двадцяти, метрів і там розпускають пишні зелені султани, що приховують гірлянди кокосових горіхів. Подекуди видно мангові і хлібні дерева, арекові пальми. З арекових горіхів індійці виготовляють пан — речовину для жування.
Нарешті показалося село. Близько трьох десятків бамбукових хиж, критих пальмовим листям, притулилося край бананового гаю.
Зміїстою розгрузлою дорогою, яка місцями пірнає у вічнозелений колючий чагарник, виходимо на рівнинну місцину. Попереду, важко перевалюючись, повзе гарба, запряжена худим конем. Справа і зліва від дороги тягпуться клаптики наділів. Поля бідні. Видно, нелегко вести господарство на відвойованій у джунглів землі. Вже біля самого села мирно пасуться бики і вівці.
Сонце закочується за гору, ніби провалюється в підземелля, і враз спадає пітьма. В тутешніх краях вечора по суті немає. Ми вже не раз були свідками разючого переходу дня у ніч, проте ніяк не можемо звикнути до цього чаклунського явища природи.
Джумна — так називається село. Крішан Прасад тут уже бував і навіть у пітьмі впевнено веде за собою загін.
Знову почався дощ. Провідники твердять, що це вже на цілу ніч. Миттю вимокли. Долає втома, хочеться спати.
— Все. Прийшли, — чути попереду голос Крішана.
Придивляємось. Під дашком горить гасова лампа, освітлюючи вивіску «Рест-хауз» — «Будинок для приїжджих». Трохи нижче чи то жартома, чи, можливо, цілком серйозно виведено: «Готель «Лондон».
Назва англійської столиці в подібній ситуації настроювала на гумористичний лад.
— Панове, прошу ласкаво до столичного готелю, — галантно зрезюмував Лятошинський.
На нас уже чекали. Назустріч вийшов господар зі статечною дружиною, що зберегла сліди колишньої краси, і наш майбутній провідник Пандаб, тутешній житель. Це був середніх років вусатий маратх. Невисокого зросту, худорлявий, але, видно, витривалий. Вбраний був у військову сорочку, короткі, до колін, штани, у міцні черевики на товстій підошві.
Нам дали можливість обсушитись, пригостили чапаті — прісними коржами з молоком, а після вечері почастували традиційним паном. Один з носильників звернув мою увагу на коробочку, яку носив на шиї провідник. Виявляється, там були всі складники пану: тютюн, гашене вапно кардамон тощо.
Початок подорожі виявився нелегким, хоча кожен з нас на своєму віку потрапляв у далеко складніші умови. Очевидно, незвичність оточуючого діє тут не так, як у Сибіру чи на Уралі. Всі розмови вирішили перенести на ранок».
Аркадій Олександрович хотів скласти маршрут таким чином, щоб по дорозі до Храму Неба можна було одночасно вивчити й дослідити теоретично визначені райони залягання корисних копалин уздовж ребра геокристала. Вранці він узявся пояснювати провіднику, що від нього вимагається. Проте Пандаб лише силувано всміхався, не розуміючи, про що йдеться.
Для наочності професор вирішив скористатися картою з умовними знаками залягання родовищ. Узявши в руки олівець, він терпляче втовкмачував, що, перш ніж вийти до Храму Неба, експедиція повинна обов’язково побувати в зазначених на карті районах, і Пандаб мусить продумати свій маршрут саме так. Але це не допомагало. Нарешті Аркадій Олександрович змушений був здатись.
Весь парадокс ситуації з Пандабом полягав у тому, що провідник не знав дороги до Храму Неба. Він просто не міг зрозуміти, чого від нього хоче дивний пандит[79] з далекої Росії.
Винуватцем був Крішан. Драматичні події в Бомбеї не сприяли тому, щоб він міг розповісти про деякі властивості додекаедра та подробиці його появи. Крім того, Прасад цілком свідомо відкладав розповідь, бажаючи зробити сюрприз до приходу в Долину Крилатого Коня. Провідник знав дорогу лише туди. До Храму Неба експедицію повинен був вести чарівний додекаедр.