— Алмаз, кажуть індійці, відвертає всі небезпеки — відганяє змій, рятує від вогню й отрути, від хвороб, грабіжників і лихого ока. Це й справді так?
Доктор Праеад сумно похитав головою.
— На жаль, це лише повір’я. Король мінералів став однією з причин нещасть, які прийшли на древню землю Індри.
— Але ж цей кристал — неперевершений трудівник, — заперечив Михайло. — Чудові властивості можуть вивести його на видне місце в економіці Індії.
— Поки тут хазяйнує метрополія, краще, щоб чутка про нове родовище алмазів не дійшла до англійців. Індія вже знає випадки алмазної лихоманки, коли обстановка в країні ставала трагічною. Населення полишало роботу й займалося пошуками алмазів. Сільське господарство занепадало. Країна змушена була імпортувати продукти, які раніше продавала.
Із щоденника Сошенка:
«Вважається, що людина почала збирати алмази з алювіальних розсипних родовищ близько 800 року до нашої ери поблизу індійського міста Голконда. До початку XVIII століття Індія володіла монополією на поставки алмазів на світовий ринок, аж поки не були відкриті нові родовища у Південній Африці…
Унікальні властивості алмазу — наслідок умов, у яких він утворювався мільйони років тому. Під дією величезних температур і тиску в надрах Землі атоми мінералу вишикувались у правильні кубічні ґратки, які обумовили його неперевершену твердість. Можливо, саме в той період і Земля формувалась як гігантський кристал.
Утворювались алмази у верхній мантії планети під земною корою. Звичайнісінький кристалічний вуглець під тиском близько 70 тисяч кілограмів на квадратний сантиметр, при температурі десь 2000 градусів Цельсія перетворювався на мінерал незвичайної твердості. Подібні умови можуть існувати лише на глибині 100–200 кілометрів.[80]
Справді, це подиву гідний матеріал: витримує неймовірний холод і спеку, за теплопровідністю перевершує всі відомі матеріали, прозорий для інфрачервоних променів. Михайло Щербак має цілковиту рацію, в цього кристала велике майбутнє. Але й Крішаи, очевидно, правий, твердячи, що рано розголошувати знахідку.
Як відомо, алмази виносяться на поверхню землі через лійкоподібні порожнини в земній корі — трубки, заповнені алмазоносною породою. Ці трубки можуть мати в діаметрі від декількох десятків метрів до двох кілометрів. І як знати, можливо, ми знаходимось саме на такому зрізі…»
Вчений був переконаний, що в цьому каньйоні, у Долині Крилатого Коня, лежить один з ключів до розгадки таємниці Чінтамані.
Кристал-додекаедр, опинившись у долині, через неповну добу змінив характер свічення: він уже не випромінював світло назовні, а немовби світився зсередини. Три грані, які раніше світились червоним кольором, змінили забарвлення на блідо-жовте, але залишались на тому ж місці відносно навколишніх нерухомих координат, незважаючи на переміщення кристала. Складалося враження, ніби тіло-додекаедр живиться невидимою енергією.
Думки з цього приводу розділились. Доктор Прасад вважав, що свічення кристала пов’язане виключно з існуванням зв’язку між додекаедром і Храмом Неба, зв’язку невідомої природи на зразок електромагнітного поля.
Аркадій Олександрович, не заперечуючи гіпотези Крішана, припускав, що Долина Крилатого Коня теж володіє певним енергетичним потенціалом. На його думку, слова легенди про те, що будь-який з уламків Чінтамані неодмінно оживе, потрапивши в цю долину, не просто образний вислів, а прямий наслідок невідомих поки що науці процесів, які мали місце тут багато століть тому.
Хоч молодші учасники експедиції й доктор Прасад квапили вирушати в дорогу за покликом древньої реліквії, Аркадій Олександрович усе ж наполіг на тому, щоб затриматись у долині ще на кілька днів і уважніше вивчити природний феномен, спробувати зрозуміти причини утворення родовища алмазів та покладів уранових і торієвих руд, відкритих Антоном Володимировичем.
Для Шведова, який давно уже займався дослідженням радіоактивних мінералів, це важило особливо багато: вчений постійно пропагував практичне значення радіоактивності, зокрема застосування солей радію і мезаторію для лікування ракових захворювань. Тому відкриття родовища стало для нього справжнім святом. Антон Володимирович лише шкодував, що не має при собі приладів для радіологічних вимірювань. Крішан обіцяв неодмінно подбати у Бомбеї про апаратуру для вивчення зібраних зразків радіоактивних мінералів.
Дальші дослідження каньйону зміцнили переконаність Сошенка в тому, що тут у давні часи трапилась гігантська катастрофа, яка, знявши верхній шар кам’янисто-базальтового грунту, відкрила доступ до алмазів.[81] Сам каньйон також мало скидався на результат тектонічних процесів.
81