Выбрать главу

«Єдина програма», «Єдиний закон буття», про які частенько говорять популяризатори науки, намагаючись донести до найширшої аудиторії картину Всесвіту, є не що інше, як принцип самоорганізації.

Вчені зустрілися з поняттям самоорганізації лише у двадцятому столітті. Найпершими висунули це поняття кібернетики, почавши дослідження різноманітних процесів у живих та неживих системах, здатних функціонувати та зберігати внутрішню стійкість при зміні зовнішніх умов. Подібні системи знаходять не лише варіанти самозбереження, а навіть більше — варіанти, які поліпшують їх структуру. Для будь-якої самоорганізуючої системи притаманна своєрідна мета. Причинні зв’язки закладені в самоорганізуючих системах таким чином, щоб обов’язково забезпечити виконання програми. Прикладом може служити програма для комп’ютера. В біологічній системі у відповідності з генетичним кодом також досягається певна мета — зародок поступок во формується у дорослий вид, використовуючи при цьому складні фізико-хімічні механізми.

Наука постійно має справу з явищами самоорганізації в теорії еволюції не тільки живих систем, але й неживих. В той же час одностайного підходу до проблеми самоорганізації матерії не вироблено й досі. Щоправда, на початку 70-х років лауреат Нобелівської премії М. Ейген зробив спробу внести деяку ясність у те, як з невпорядкованості виникає впорядкованість. Приблизно в цей же період народився новий синтетичний науковий напрям — синергетика, пов’язана насамперед з дослідженням явищ самоорганізації в різноманітних системах: фізичних, хімічних, біологічних. В усіх процесах самоорганізації бере участь велетенська кількість елементів найрізноманітнішої природи. Тому синергетика й покликана вивчати саме різного роду кооперативні процеси, які цілковито залежать від сукупної дії елементів систем, починаючи від елементарних частинок, молекул та клітин і кінчаючи людською цивілізацією, об’єктами Всесвіту. Причому в самоорганізуючій системі повинна реалізуватися «програма Демокріта»: елементи, як і атоми у древнього філософа, мусять бути достатньо стійкими, це необхідна умова підтримання алгоритму самоорганізації…

Виходить, у випадку реальної самоорганізуючої системи слід припускати можливість, навіть необхідність її атомістичного описання? Все логічно, хоч на перший погляд і дивовижно. Але як не крути, а «лабораторія Демокріта» продовжує функціонувати й зараз, уже на рівні самоорганізації матеріальних систем. І це видається мені симптоматичним: минуле й сьогодні допомагає дивитись в обличчя майбутньому.

В процесі еволюції існували й продовжують існувати певні перехідні форми від неживої матерії до живої. Отже, повинні існувати й перехідні форми між інформацією, котра бере, скажімо, участь у процесах кристалізації, й тією, яку використовує живий організм для свого функціонування.

І ось тут ми стикаємось з такою властивістю живого організму, як адаптація, тобто пристосування до нових умов середовища. Що стосується синергетики, то вона не розрізняє системи живі й неживі; самоорганізація притаманна усяким системам.[83] Уже сьогодні створюються комп’ютери, здатні адаптуватись до стану їх елементів, що дає можливість обчислювальній системі зберігати свої функції незат лежно від виходу з ладу окремих елементів. Непрямим доказом у випадку з кристалом-скарабеєм може служити факт удосконалення внутрішньої структури НВІСів, їх самоорганізації у поліпшену структуру під впливом якогось особливого поля, генерованого цим кристалом.

Розмірковуючи про самоорганізуючу комп’ютерну систему, я поступово почав уявляти, яких разючих результатів може досягати здатність її елементів до адаптації. Скажімо, людство не будуватиме, а вирощуватиме машини, технологічні процеси будуть настроюватись на оптимальний режим, самоорганізовуватимуться… Цілком можливо. Вже сьогодні самоорганізуючі структури використовують у техніці. Взяти хоча б генерацію когерентного випромінювання лазером. Я таки переконаний, що симбіоз теорії самоорганізації та біологічного підходу до створення нових конструкцій і технологічних процесів може привести до таких технічних рішень, які перевершуватимуть найфантастичніші прогнози.

вернуться

83

Досі невідомо, що послужило поштовхом для початку формування клітини. Свого часу один з основоположників вітчизняної біології Микола Костянтинович Кольцов вважав, що непрохідної грані між живим і неживим немає.