— «Краще нехай у мене смердить з рота, — міркують ці симпатичні люди, — ніж я буду морочитися що-вечора з тією зубною щіткою. Ачей у мене не повипадають зуби від того. Аджеж свині й собаки зубів не чистять і до зубного лікаря не ходять, а зуби в них є».
Ми ніяк не може з цим погодитися. Насамперед, у цих міркуваннях є одна фактична неточність. Ми бачили в одному американському журналі фотографію й у тій фотографії дантист свердлить зуб улюбленому поросяті якоїсь шановної леді. Крім того, нам доводилося бачити чимало зовсім беззубих собак (що, одначе, люто гавкали на автора цієї статті, намагаючись ухопити його за ногу).
Але поза всім тим, нехай перед цими людьми, поміркувавши над ролею зубної щітки, в медицині, гігієні, астрономії, історії, військовій справі, етиці та електродинаміці, нехай перед ними не зблекне сумний образ і трагічна постать покійного Отіса Р. Колдвела. Ми радили б вирізати його обличчя з задумливими мрійними очима зі сторінки книги й повісити його в кімнаті на стінці саме коло того гвіздка, на якому висить ваша зубна щітка.
Примітки
Гумористичний твір Майка Йогансена «Зубна щітка» за життя автора друкувався двічі: 1928 року у харківському часописі «УЖ» № 2, і 1929 року в авторській збірці «Луб’яне решето» видавництва «Плужанин», що була випущена у гумористичній серії «Весела книжка» під № 32. (У цій же серії вийшла й друга гумористична збірка Йогансена – «Солоні зайці»).
Тут твір представлено за першою – журнальною – публікацією, з ілюстраціями художниці Алли Гербурт, яка була дружиною Майка Йогансена. Збережено правопис тієї публікації, котрий дещо відрізняється від сучасного.
Йогансен полюбляв містифікації. Ця публікація в «Універсальному журналі» (тобто часописі «УЖ») теж виглядає містифікацією. Бо, по-перше, Йогансен дав їй «солідне», «серйозне» визначення «Науково-популярний нарис» (насправді це кумедна пародія на такі нариси; у другій публікації цього визначення немає), а по-друге, серед ілюстрацій присутні «реалістичні» портрети двох персонажів твору – Отіса Р. Колдвела і Генрі О. Лардела; більш того, під портретами поміщені їхні «особисті» підписи; що мало створити в читача ілюзію, начебто йдеться не про вигаданих дотепним автором персонажів, а про реальних особистостей. (Втім, ці нібито особисті підписи суперечать реченню «Само собою ясно, що ми змінили в цій історії справжні імена на вигадані прізвища «Лардел» і «Колдвел» щоб не чинити неприємностей родичам талановитого есеїста і майбутнього геніяльного письменника»).
Ассес енд Манкіз Іншуренс Кампені – Компанія страхування мавп та ослюків. (Примітка Майка Йогансена у виданні «Луб’яне решето». В першій публікації твору у журналі «УЖ» цієї примітки немає.)
Здається, йшла «Любов під в'язами» О. Нейла. – Юджин О'Ніл (англ. Eugene Gladstone O'Neill) (1888-1953) — американський драматург, лауреат Нобелівської премії з літератури за 1936 рік. Його п’єсу «Любов під в’язами» Майк Йогансен згадує також в своєму сатиричному нарисі «Таймс» (з циклу «Обличчя буржуазної преси»), надрукованому у часописі «УЖ», у № 1 за 1928 рік.
В тім сам Генрі О. Лардел... – У цьому місці у журнальній публікації допущена друкарська помилка: замість «Генрі» надруковано «негрі».
Пригадую, як, учившись у гімназії, я мусив з вимоги вчителя словесности вирішати про характер лермонтовського героя Печоріна. – Щодо цього у тексті Майка Йогансена «Про гумор», що є передмовою до його збірки «Луб’яне решето», сказано:
«А от уявіть собі, коли йому кажуть, що учневі третьої групи загадали написати повну характеристику Печоріна, то він схоплюється за боки й лягає з реготу.
«Грубо, — гогоче він крізь регіт і сльози, — але смішно»».