Я був у відчаї. Вбити сучасного тиранозавра і втратити його!..
— Може, випливе, — намагався втішити мене Джонсон.
Але на це годі було розраховувати.
— До чого ж не пощастило, — з досадою вимовив я. — Адже нічого не зосталося, крім подряпин на колодах плоту.
— Трошки зостався, — заперечив Квалі. — Візьми, начальник…
І він простягнув мені уламок весла. В мокрій деревині стирчав гострий конічний зуб, завдовжки близько десяти сантиметрів.
Ми вирушили назад. Коли пліт минав вилом в очереті, в ніс знову вдарив незвичайний сморід.
— Треба заглянути в його лігво, — зауважив Джонсон, і перший вистрибнув на берег.
Я збирався стрибнути й собі, коли зненацька зарослі затріщали.
— Стоп! — крикнув Джонсон, піднімаючи штуцер.
«Ще один тиранозавр», — промайнуло у мене в голові.
Але мисливець уже опустив зброю.
— Скоріше сіті! — вигукнув він. — Тут є маля. Візьмемо його живцем!
Чорні воїни підхопили сіті та зв’язки нейлонових шнурів і кинулись в очерет.
Маля виявилось майже триметровою тварюкою, вкритою золотисто-коричневою лускою. Побачивши людей, ящір підвівся на задні лапи. Але стрибнути він не встиг. У повітрі свиснули гнучкі ласо, і потвора була повалена на спину. Втім, молодий ящір розірвав частину шнурів. Проте тут пішли в хід сіті, і ми відчули, що перемагаємо.
В цю мить ящір розкрив пащу і тужливо закричав. Його заклик почався свистом, а перейшов у квакання.
Чорні мисливці завили від захоплення.
— Чому вони так радіють? — спитав я у Квалі.
— Вони тепер знай, хто був голос злий дух.
Раптом з глибини заростів залунав заклик у відповідь. Могутнє шипіння й свист змінилися лютим нявчанням.
— Ще один дорослий ящір! — закричав Джек. — Швидше, поки він далеко.
Негри поволокли молодого хижака до плоту. Зовсім близько почулись шипіння і квакання. Але малюк не міг відповісти: його паща була надійно закручена нейлоновим шнуром.
Ще кілька зусиль, і молодий ящір був прив’язаний до бамбукового плоту. Знову пролунав голос дорослого тиранозавра, але вже далі — ящір віддалявся у протилежний бік.
— Повний вперед! — скомандував Джек.
Негри дружно змахували веслами і голосно співали про нашу перемогу.
Надвечір плоти причалили до берега поблизу табору. Ми всі падали з ніг від утоми, але потрібно було думати не про відпочинок, а про надійне приміщення для нашого полоненого. Ґрати металічних кліток знаходилися в головному таборі. Я вирішив викликати табір по радіо. На мій подив, радіопередавача на місці не було. Вартові пояснили, що його забрав великий білий, Ух, як вони називали Персі Вуффа.
Вихватка Персі розізлила мене. Навіщо йому знадобилося радіо? Через його примху ми опинилися без зв’язку. Заступник, нав’язаний мені містером Бейзом, завдавав мені тільки багато клопоту… Я вирішив позбутися його і написати «королю американських звіринців» про мотиви свого рішення.
«Де ж помістити ящера?» — думав я. І придумав. Поблизу водопаду в скелі була глибока вузька тріщина. З колод збудували міцні ґрати, що закрили вихід з розколини. Бамбуковий пліт з прив’язаним ящером опустили на лопатах в розколину. Пліт повис майже вертикально вздовж суцільної стіни. Тоді ми звільнили хижака від частини пут. Решту він розірвав сам, і в ту ж мить ми закрили цей своєрідний колодязь плотом. Наш полонений опинився в імпровізованій клітці.
Ми кинули йому пів-антилопи. Але він навіть не поворушився. Тільки очі його світилися в темряві зеленувато-фіолетовим світлом.
— Стомлений мандрівкою, — пожартував Джонсон, і ми пішли в намет…
Коли я прокинувся, перша моя думка була про ящера. Чи не втік він часом?
— Все в порядку, — заспокоїв мене Джек. — Зжер м’ясо і чекає ще. Вже пробував міцність ґрат. Довелося ззовні навалити каміння…
Поснідавши, я відвідав нашого полоненого. «Малюк» підвівся на задні лапи і, широко розкривши пащу, розлючено зашипів.
Стрибаючи на задніх лапах, він притискав до грудей короткі передні, озброєні довгими кривими кігтями. Голова його нагадувала крокодилячу, але була вужчою. Її прикрашав кістяний гребінь з гострими шипами. Довжина щелепи досягала метра. Довга шия поступово переходила в конус, що розширювався донизу. Між довгими пальцями задніх лап виднілися товсті перетинки. Широкий плоский хвіст був опорою тулуба, коли плазун підводився на задні лапи. Молодий хижак був мініатюрою чудовиська, вбитого вчора.
Я приніс з собою кіноапарат і зняв кілька десятків метрів плівки. Ящір немов розумів, що треба позувати. Він ходив на задніх лапах, розкривав пащу, неначе бажаючи показати страшенні зуби, навіть копирсався кігтями в зубах.