Я не доказав. Дивний звук почувся з боку боліт. Тієї ж миті чорні воїни з зойками кинулись у печеру.
— Злі духи боліт! — крикнув Квалі.
— Тихо;— наказав я.
Настала тиша. І ось знову звідкись долинув той же звук. Вірніше, це були звуки, якісь незвичайні, загадкові звуки. Вони нагадували водночас шипіння і свист, які, поступово затихаючи, раптово змінювалися чи то кваканням, чи то нявчанням. В них чулись загроза і ненаситна сліпа лють. Зненацька звуки обірвалися, і над болотами запанувала тиша. Я подивився на негрів. Їхні губи тремтіли, очі злякано округлились.
— Що це могло бути? — спитав я Джонсона.
Він здвигнув плечима:
— Ніколи не чув нічого подібного.
— Це злі духи боліт, — хрипко проказав Квалі. — Тільки навіщо вони розмовляй вранці? Може сердяться, що ми прийшов…
— Бачив хто-небудь цих злих духів? — поцікавився я.
— Злий дух бачити не можна. Хто бачив — зразу вмирай…
— А може, так кричать ці звірі? — запитав я, вказуючи на динозаврів, намальованих на стіні.
— Ні… Вони так робить, — Квалі розтягнув губи і зашипів.
— Як змія?
— Ні. Змія тихо… Ці дуже голосно.
— Може, то був голос іншого динозавра — хижака, — зауважив я, звертаючись до Джонсона.
— На зразок вашого тиранозавра? Можливо, й так.
Я вийняв з ранця фотографію тиранозавра і простягнув Квалі.
— Ти не чув про такого звіра?
Негр обережно взяв знімок, довго роздивлявся, потім повернув:
— Квалі не бачив такий… не чув.
Ми пробули біля священного каміння до вечора. Жодного звуку не долинало більше з боку боліт. Ми з Квалі лазили по печерах, полохаючи змій, що ховалися там від спеки. Стіни більшості печер були помережані малюнками. Однак художник зобразив на них звичайних тварин Африки. Малюнок батька Квалі був єдиним.
— А твій батько, Квалі, бачив великих звірів не тут?
— Ні, начальник. Він бачив біля озера, один день дороги звідси. Завтра підем…
— Скажи, Квалі, а за що бельгійці вбили твого батька?
Обличчя молодого негра зробилося похмурим, в осах спалахнули недобрі вогники.
— Ти якої земля, начальник? Англієць?
— Ні, я поляк. Польща там, далеко, — я показав на північ. — Про Радянський Союз чув?
Квалі кивнув.
— Це поряд. Тільки Радянська Росія — велика країна, а моя — маленька…
— Знаю, — сказав Квалі, — вчитель говорив. Квілі вчився… Один рік, — пояснив він і раптом посміхнувся. — Школа дуже добре. Радянський Росія — дуже добре.
Він глибоко зітхнув, його обличчя знову стало похмурим.
— Батько заступився моя мати. Ударив бельгійський солдат. Батька розстріляли, п’ятнадцять інший воїн. Нгоа теж… За віщо?..
Що я міг відповісти? Я простягнув йому руку, і він міцно потис її.
— Квалі твій друг, — сказав він. — Ти добрий чоловік. Джонсон — добрий чоловік. Квалі тобі помагай, начальник.
Він узяв мене за великого пальця правої руки і сильно потягнув, а потім простягнув мені свій великий палець, і я також посмикав за нього.
Ми уклали дружній союз…
Увечері з допомогою Джонсона вдалося дізнатись у Квалі, що означають малюнки в печерах. На плато раніше відбувались обряди посвячення у воїни. Кидали жереб, і кожний молодий мисливець повинен був убити того звіра, яким випав йому на долю. Щоб полювання пройшло вдало, мисливці малювали на стіні печери зображення тварин. Якщо від сходу до заходу сонця мисливець не зміг підстрелити звіра, обряд посвячення відкладали на рік.
Квалі теж пройшов тут посвячення. Він повинен був убити лева. І він намалював його на стіні печери біля великих звірів, зображених батьком. Лева йому вдалося вбити, і шрам — пам’ять про те полювання… Рік посвячення Квалі був останнім роком виконання обряду на плато. Потім бельгійці заборонили неграм виходити за межі територій, розміщених поблизу селищ. А незабаром у селі, де жив Квалі, більшість чоловіків було розстріляно бельгійськими солдатами… Квалі відбився і втік…
Ми сиділи біля вогнища. Легкий вітерець приносив із джунглів аромат якихось квітів, вдалині реготали гієни.
— Смійтесь, смійтесь, — пробурчав Персі Вуфф, — сміється той, хто сміється останнім…
Я вловив у його словах приховану погрозу. Кому він адресував її?
Схід почав світлішати. Бліде світло місяця осяяло савани.
— Може, піти послухати, що робиться на болотах? — запропонував Джонсон.
Ми зарядили карабіни і пішли на край плато. Скоро нас наздогнав Квалі з довгим гострим списом. Я віддав йому нести свій карабін. Він жадібно схопив його, лагідно погладив воронований метал. Ми зупинились на краю обриву.