— Як ви студіювали в Празі, були там німці. Чи вони там поповняли звірства?
— Ні, я там такого не бачив. Вони поводилися там мирно. Тому мені й на думку не приходило, що вони зовсім інакше поведуться в Україні.
— А чи можна назвати життя жидів в Україні на протязі 500–600 літ взагалі мирним співжиттям двох народів? Інша віра, інші звичаї, жиди не могли мати землі, їх змушували займатися ремеслом, коршмами, дрібною торгівлею, жити в малих містечках. Царська політика була — нацьковувати одних на других. То може тому, як німці сказали "можна бити жидів" українці стали їх поголовно винищувати.
— Справа не в релігії. В цьому випадку релігія не мала впливу. Вперше україні зустрілися з жидами тисячу літ тому. Тоді існувала хозарська держава, де жиди займали керівні становища. Ховари нападали на Україну, брали в неволю людей, дівчат продавали в гареми, а молодих мужчин в неволю.
— Ви думаєте, що ворожість тягнеться ще з тих часів?
— Так. А все ж, коли князь Святослав знищив хозарську державу, він і його син, князь Володимир, дозволили жидам переселитися з Ховзарії на Україну. Їх не переслідували.
— То була давня Русь…
— Так, давня "Русь", батьківщина українців. Друга хвиля приплила в Україну в 14-м століттю за польського короля Казимира. Після знищення Руси-України татарами Західну Україну зайняла Польща у союзі з Мадящиною. Поляки завели тоді в окупованій Україні зовсім інший лад. Українці до того часу не знали панщини. У нас кожна людина була вільна, рівна, а поляки завели февдалізм. В українських хліборобів відібрали всю землю, а їх зробили панщизняними хлопами, позбавивши волі. Жиди панщизняними хлопами не стали. Кожний польський пан мав свого жида для адміністрування села. Жиди збирали податки і провадили коршми, немилосердно визискуючи селян. Очевидно, що за те їх люди ненавиділи. Мало того, що мусіли працювати шість днів на тиждень на панщині, з них ще здирали всякі податки.
— Ви живете у Філядельфії? Ваша дружина американка чи українка? Ваші діти знають українську мову?
— Так, в мене три сини. Вони американські громадяни і українські.
— Ви вірите, що Україна стане колись вільною?
— Всі українці вірять у це, бо неможливо знищити 50-мільйоновий нарід. Ми пережили татарську навалу, шляхецьку Польщу, то переживемо й большевицьку Московщину. Ми працюємо над тим, щоб відкрити очі іншим, хто такі московські большевики.
— Ви є членом кількох жидівських організацій, чи це значить, що ви вважаєте, що час покласти край ворожнечі між українцями й жидами?
— Так, це моє переконання Ми мусимо сказати жидам правду про них і вислухаємо, що вони мають проти нас.
— Десятки тисяч українських поліцаїв, що служили німцям, були поганими людьми?
— Це не так. Я пригадаю вам, що в Бабиному Ярі лягло не менше українців, як жидів.
— Скільки могло бути?
— Ми працюємо над уточненням кількости українських жертв. Всіх жертв в Бабинім Ярі було біля 100 тисяч. В книзі Анатолія Кузнєцова написано, що в 41–42 роках стріляли там жидів, а 43–44 українців. Коли у Львові проголошено незалежність України з ініціятиви Степана Бандери (він сам був уже тоді ув'язнений) в Україну пішли "Похідні групи" членів ОУН. Вісім тисяч пішло. Німці виловили їх і, приблизно, шість тисяч розстріляли, найбільше в Бабиному Ярі.
— В Ізраїлю є Товариство єврейсько-української співпраці. Чи ви приїхали як гість цього товариства?
— Не тільки як гість. Я член цього товариства.
— Ви тепер в Ізраїлю, чи в вас, як в українця, що живе в Америці, є різниця в підході до жидів і до ізраїльтян?
— До певної міри так. Ізраїль окрема держава, з якою українці хочуть мати добросусідські взаємини. Україна є другою щодо кількості жидів країною, де живуть мільйони жидів. Тож в інтересі обох сторін є добрі взаємини.
— А що ви думаєте, чи в Україні є багато людей, які ставлять спротив москалям, як ви їх називаєте?
— Ми певні, що багато. Ті що сиділи в совєтських концтаборах — німці, жиди, французи й інші — свідчать, що більшість в'язнів СССР, це українці.
— А з жидами в Америці ви маєте зв'язок, чи з ними ви рідко зустрічаєтесь?
— Ми пробуємо нав'язати з ними добрі взаємини, але там сильна українофобія.
— Тепер у ЗСА проходять суди над українцями. Що це за суди?
— Судять так званих "воєнних злочинців". Я сам був свідком на двох таких судових процесах і бачив, як КГБ уміє нацьковувати жидів на українців, а українців на жидів. Комісія, яку створено заходами конгресменки Гольцман, одержала кілька мільйонів долярів з каси федерального уряду і за ті гроші члени комісії їздять до СССР, а КГБ дає їм фальшовані "документи" для такого процесу проти невинних людей. Тож ясно, якщо хтось справді мав на сумлінні воєнні злочини, то після війни зараз же змінив прізвище і виїхав до південної Америки, або до Австралії. Ті, що залишилися під своїм правдивим прізвищем, вже цим доказали, що вони нівчому не винні. Оті процеси розпалюють ненависть між українцями й жидами.
— Ви думаєте, що такі процеси на руку КГБ?
— Очевидно, що Москва дуже затривожена зближенням українців з жидами, особливо в Америці. Я боюся, що ті суди над українцями вплинуть дуже погано на українсько-жидівські заємини. В кожному разі вони не викличуть любови до жидів ні з боку українців (а їх у ЗСА й Канаді є три мільйони) ані зі сторони самих американців.
— Ну, але українці й так жидів не люблять, з правила.
— А чому ви не питаєте, чи жиди українців люблять? Я тому став членом товариства жидівсько-української співпраці, щоб ширити довір'я й погану одних до других. Ворожнеча наших народів на руку тільки большевикам, які є однаковою небезпекою як для України, так і для Ізраїлю.
ПОСТСКРИПТУМ
В розмовах про Митрополита Шептицького я завжди чув закиди, що нібито він "коляборував" з німецькими нацистами. І то не в формі підозріння, а як ствердження незаперечного факту. На чому ж оснований такий важкий закид? Відповідь усе була: "Ми знаємо", "То ж відомо".
Ясну відповідь на це знайшов я аж тепер у большевицькій рептильці "Вісті з України", що її для баламучення українців поза СССР видає пропагандний відділ КГБ. В тій рептильці ч.5, січень 1982, написано:
"Слід зупинитися на питанні про прагнення купки юд з так званого "Товариства єврейсько-українських звязків" протягнути чергову облудну пропозицію про оголошення митрополита А.Шептицького "праведником миру" за "рятування" євреїв від винищення гітлерівцями в роки другої світової війни. Щоб ця пропозиція, яка належить зраднику Я.Сусленському, не вводили в оману громадськість щодо стосунків "святішого" з окупантами та його ставлення до осіб єврейської національності, розгляньмо кілька архівних документів".
Отут відповідь на питання, на чому спираються жидівські обвинувачення Митрополита Андрея Шептицького у співпраці з гітлерівськими окупантами України: на "документах" московського КГБ!
Що ж то за документи?
"За перший доказ того, що А.Шептицький не був байдужим до ідей німецького фашизму і старанно заохочував та поглиблював інтерес своїх духовних до практичних дій Гітлера може правити фото з зображенням Слуги Божого під час одного з оглядів українських скавтів — членів "Пласту". Всі учасники збору були удекоровані значками із зображенням свастики "гакенкройцу", взятого націонал-соціялістами Гітлера за офіційну емблему партії. Свастика більшого розміру вилискує і на сутані "святішого". Той знак біля серця духовного батька переконливо свідчив про його політичну орієнтацію, яка, в свою чергу, правила за взірець пластівцям".
Ось вам совєцький "документ" і його інтерпретація, в якій перемішано московсько-большевицьку неграмотність із бесшабашною демагогією.
Вже вступне завваження про "німецький фашизм" свідчить про жалюгідну політичну неграмотність того, хто це писав. Бодай трошки грамотна політична людина знає, що фашизм, це ідеологія і рух італійський і говорити пр "німецький фашизм", це те саме, що говорити про "магометанський марксизм".
А що ж це за знімка? Українські пластуни в одностроях у рядах і Митрополит проходить перед їх ряди — в 1940-х роках? Пласт розв'язали у вересні 1930 року, отже одинадцять років перед приходом гітлерівців в Україну. Тоді, як гітлерівська Німеччина окупувала Україну, Митрополит був спараліжований і не міг навіть стояти, не то проходити рядами пластунів, яких, як кожний знає, в ті дні не було.