Коротко: В державно-політичних колах Ізраїлю місця для зацікавлення українською справою немає.
Для ясности мушу спростувати подану минулого року в українській пресі в ЗСА інформацію, нібито "вперше в історії українсько-жидівських взаємин" уряд Ізраїлю запросив троє українців з Чікага відвідати Ізраїль. Ніякого запрошення представників українців від уряду Ізраїлю не було. Це відділ пропаганди Ізраїлю у співпраці з жидівською організацією в Чікагу зорганізувало поїздку до Ізраїлю 15 мешканців Чікага, між якими опинилося й троє українців. Тому й ніякої зустрічі їх як представників українців з будь-ким з уряду Ізраїлю не було. Публіковане в українській пресі інтерв'ю одного з тих українців було проведене із згаданим на початку д-ром Клейнером, членом товариства жидівсько-української співпраці, недавно прибулим з України, що на УВУ в Мюнхені закінчив свої студії. До уряду й урядових чинників Ізраїлю він абсолютно ніякого стосунку не має.
Інша справа — ставлення жидів в Ізраїлю до українців як окремих людей, жидівських громадських, культурних і наукових установ.
“ЯД ВАШЕМ”
Ми б назвали це поукраїнські “Музей мучеництва”. Так звичайно перекладають цю назву жиди, коли їх питати про дослівне значення слів “Яд Вашем”.
Але рабін, професор єврейської теології пояснив мені, що воно не так. Дослівно треба б перекласти це так: “Яд” — рука, “ва” — і, “шем” — ім’я, отже ціла назва “Рука й імя”. Ці два слова взяті з псальму старого завіту, в якім говориться про те як жиди попали були в важку вавилонську неволю і Єгова потішив їх: “Утратиш ти, Ізраїлю, синів і дочок. Але я дам тобі руку (рамя) і ім’я (славу) і буде твоє рамя і твоя слава важніші як сини і дочки” Отже ці двоє слів незрозумілі тому, хто не знає того псальму, є символічною пригадкою, що хоч загинуло мільйони синів і дочок Ізраїля, то залишилося таки жида міцне рамя і імя вибраного народу. От чому “Яд Ва-Шем” — “Рука й імя”.
Яд Ва-Шем займає кілька гектарів на перемістю Єрусалиму. Скелясті раніше невжитки вирівняли й перетворили в велику площу з кількома будинками, де міститься адміністрація, музей, бібліотека, архіви, мавзолей, великий обеліск і пам’ятники на просторій площі, велика паркова площа і “сад праведних”, тобто ряд деревець, засаджених для тих “праведних”, що з нараженням власного життя врятували в окупованій гітлерівською Німеччиною Европі життя комусь із жидів. При кожному деревці плитка з іменем і прізвищем “праведного” і поданням його національності і країни.
Усю шкільну дітвору привозять оглянути “Яд Вашем” з усіх закутин Ізраїлю.
Головні відкриті кімнати музею вкриті рисунками й різьбами сцен винищування жидів у гітлерівській Німеччині із статистичними даними.
В часі моїх оглядин цієї частини “Яд Вашем” увагу усіх звернули дві молодих студентки, одна з них гістерично ридла, а її товаришка намагалася її заспокоїти. Я підійшов до них і запитав, чому вона плаче.
— Як я можу спокійно дивитися на оце? То там, в Авшвіці загинула моя бабка, мій дідусь, моя тета, стрийко, вуйко… Це страшне варварство! Жахіття! Тобі, може, важко повірити в те!.. Ти не годен уявити собі…
— Не тільки можу собі уявити, алей це все бачив власними очима, сам пережив то особисто — кажу й показав своє кацетівське число на руці.
Вона зірвалася, кинулась мені на шию, почала пристрасно віцільовувати.
— Ти там був? Ти один з них? Ти сам пережив те пекло?!..!
— Так, але я не жид, я українець.
Вона остовпіла, вухам своїм не довіряючи. Відсахнулася, руки опали.
— Якто українець? Ти ж був в'язнем, маєш число на руці, а українці були есесами, що помагали гестапові мордувати жидів! — Вона, її товаришка й інші вдивлялися в мене з виразом найбільшого здивовання й недовір'я.
— Ти, мабуть, український жид, або твій тато чи мама були жиди…
— Ні — кажу. — Я чистокровний українець і всі мої предки від часів Мойсея були чистокровні українці. Ви є жертви протиукраїнської пропаганди. Гітлерівці вели таку пропаганду, що жиди мордують кожного року християнського хлопця, щоб брати його кров на "мацу". А московські й інші нацисти ведуть пропаганду проти українців, нібіто українці помагали мордувати жидів. Я сам був чотири роки в гітлерівських тюрмах і конц. таборах. Таких як я, були тисячі українців. І тисячі їх згинуло. Німці знищили, як ось тут читаєте, шість мільйонів жидів. І три мільйони українців. Жидів стріляли на відлюддях і газували в конц. таборах, українців заморювали насмерть у таборах полонених, стріляли, вішали прилюдно по всіх містах і селах України… Я знаю, що вам важко в це вірити. В америці є багато таких, що не вірять в існування жидівського "голокосту". В Каліфорнії є нібинаукове американське товариство, яке каже, що німці ні одного жида ніколи не газували й не розстріляли…
Я бачив по обличчях усіх, що слухали, що їм справді дуже важко сприйняти правду, яку я їм подавав. На мене дивилися, як на істоту з Марса. Українець — чотирирічний в'язень німецьких гітлерівських тюрем і концтаборів, з тавром Авшвіцу на руці?… І таких було тисячі — українців?
Сад "праведних", це ряди дерев попри головний будинок "Яд Вашем" і позад нього. Разом з дружиною уважно придивляюся табличкам поруч кожного дерева, шукаємо українців. Знайшли тільки один напис "Україна": ім'я — Олена Вітер. Аналізуємо прізвища тих в яких є окреслення "Польща" або "СССР". Віднотовуємо прізвища, на нашу думку українські: Марія Бабич, Олена Григоришин, Михайло Яцюк, Теодор Калинчук, Домка Семенюк, Охрим Сирочук, Андрій Станко, Василь Свистун, Ісидор і Ярослава Волосянські, Богдан Загайкевич з родиною, Катерина Шевченко. В секретаріяті зі списка тих, що їм призначено і буде посаджене деревце винотовуємо: Ляхович із Льос Анджелесу, що врятував жида д-ра Йосиповича і Качмар.
Директорка "офісу" Віра Правсніц дуже привітно нас прийняла, побачивши на моїм рамені число Авшвіцу, а почувши, що я українець, заскочено і з недовір'ям потрясла головою. Коротко пояснюю. Ввічливо слухає і хотіла б усьому помогти. Українці між "праведними"? Ніколи такого питання їй ніхто не ставив і над ним ніколи не думала. Окремої рубрики "українці" нема, бо для цього не було потреби. Олена виразно подала "Україна" і це їй так написали. Іншим ніхто цього питання не ставив. Про признання назви "праведника" митрополиту Андреєві Шептицькому знає, бо на комісії кілька разів про це була мова, і секретарка бачила живу кореспонденцію в цій справі. Знає, що митрополит Шептицький життя багатьом жидам. Але чому ще й досі не признали йому імені "праведника", не знає. Може знає директор східноевропейського відділу д-р Лівія Роткірхен.
Заходжу до неї. Зовсім подібна сцена, як у секретаріяті. Приязна усмішка і співчутлива чемність, коли почула, що я колишній "авшвіцяк" і побачила "число" на руці, і констернація, коли кажу, що я укpаїнець.
— Українець? Ну, то ми сусіди, ви українець, а я румунка, і обоє — жиди.
— Ні, - поправляю, — ви румунська жидівка, а я український українець. Ви хіба знаєте багато про українців.
— Так, знаю, але, на жаль, нічого доброго. Знаєте, я жидівка, а Хмельницький, гайдамаки, Петлюра… А недавно українська поліція… Я родилася в Румунії, приготовляю тепер працю про винищування жидів у Румунії і все в рапортах стрічаю звіти, як то українська поліція помагала німецьким нацистам винищувати жидів.
— В Румунії? Українська поліція в Румунії? Звідки ж там узялася українська поліція?
— Ну, ви знаєте, що в Румунії, на Буковині й Бесарабії дуже багато українців. Казали, що більше як один мільйон.