— Гадаєш, вийде? — хвилювався Женька.
— Ще як гримне! — упевнено заявляв Михайло.
На перехресті двох провулків вони міцно потиснули один одному руки.
— Не забудь,— попередив Михайло,— рахую до трьох. Бий в ту ж точку.
— Не схиблю,— промовив Женька. І вони розсталися. Женька повернув у правий провулок, Михайло — в лівий. Він навмисне не поспішав, очікуючи, коли Женька, який петляв дворами, підкрадеться до тієї самої залізної брами, що була навпроти будинку Мовчуна.
Біля цієї брами на лавочці, як здавна повелося, вже грали у доміно Борис, Мовчун та Хихикало. Пес Фантомас ліниво лежав на землі, косив оком на мух, які пролітали мимо, і для острашки клацав зубами. Побачивши Мишка, Борис направив на нього половинку підзорної труби і сказав:
— Труба твої діла,— підвівся і, скорчивши звірячу пику, затупотів ногами: так звичайно лякають зовсім маленьких.
Пес теж підвівся і несамовито позіхнув з такою нудьгою, що моряк, який проходив мимо, теж позіхнув і осудливо подивився скоса на нього.
Михайло рішуче підійшов до лавки і засунув руку в кишеню.
— Зрозумів,— «догадався» Борис, повернувся до своїх і манірно промовив: — Підмазується. Від підзорної труби хвіст приніс. Так-то! — підморгнув він Михайлові.
Пес знову позіхнув, і Борис, стримуючись, щоб не позіхнути, гримнув:
— Фантомас, адзусь!
Михайло з величезною обережністю дістав із кишені пробірку з прозорою рідиною і, не кваплячись, відкоркував її.
— Нітрогліцерин, — коротко повідомив він. — Вибухає від струсу.
— Ой-ой-ой! — глузливо голосив Борис і, позадкувавши впав на послужливо підставлені руки Мовчуна і Хихикала.— Зараз від нас яма залишиться. Ой Мишенько, помилуй, — молив він, — вибач мені, будь ласка, я біль не буду, Мишенько! Я хороший, Мишенько!
— Віддай трубу, — спокійно промовив Михайло.
— Я добрий, Мишенько! — стогнав Борис, який входив у смак.— Пробач мені, будь ласка.
— Віддай трубу,— повторив Михайло.
— Яку трубу? — «дивувався» Борис, поглядом закликаючи дружків у свідки. — Цю? Зараз, зараз, зараз, увага... Знімаю. Знімок завтра, за п'ять карбованців. Кольоровий!
— Дякую,— сказав Михайло. — Ось тепер розумію, нарешті, вислів «клеїти Ваньку».
— Яку Ваньку? — розгубився Борис.
— Клеїти дурня, — пояснив Михайло.
— Я тебе не клеїв, — знайшовся Борис.— А можу.
— Вибухає! — знову підняв Мишко пробірку.
— Ох-ох-ох! Боюся! Вітю,— обернувся до Мовчуна, хихикаючи, Хихикало. — Подивися, я не блідий? Га?
Мовчун кивнув, посміхнувся.
— Ох, блідий! — захникав Хихикало. — Що зі мною буде?!
Михайло відкоркував пробірку:
— Віддайте трубу. Рахую до трьох.
Борис, Мовчун і Хихикало, ставши на коліна і розгойдуючись з одного боку в другий, дружно протяжно заскиглили:
— А-а-а-а-а...
— Раз, — сказав Михайло, крадькома подивившись на крейдяне коло на брамі. А за брамою стояв Женька, який замахнувся шматком граніту. В руках у нього був не вчорашній камінь, який вибрав Михайло. Женька на вся випадок взяв майже вдвоє більший, руки в нього тремтіли від напруги.
— Два, — сказав Михайло.
— Два з половиною,— зареготав Борис.
— Три! — і Михайло плеснув крапельку з пробірки на браму в намічене вчора ввечері коло.
Пролунав страшенний гуркіт!!! Усіх запорошило іржею — це Женька з того боку кинув важезний камінь! Брама, металево схлипнувши, повалилася!
Що тут зчинилося! Борьчина компанія і пес Фантомас, обганяючи один одного, вихором помчали геть. Переляканий Михайло, який не чекав такого ефекту, теж кинувся навтіки. Ноги, немов самі по собі, стрімко понесли його навздогін за нерозлучною трійкою і Фантомасом. А Женька, вжахнувшись, блискавично шмигнув у дірку в паркані.
Михайло, мимоволі наздогнавши Борисову компанію, спіткнувся і...
— Тримай! — закричав Борис і заліг, закриваючи голову руками.
Хихикало і Мовчун дбайливо підтримали Михайла. Борис підвівся і почав обтрушуватися.
— Хуліган...— бурмотів Борис. — У нього в кишені цей... гліцерин вибуховий, а він спотикається. Нас не жалко, себе пожалій!
— Ти там щось про трубу казав,— байдуже, наче ненароком, «згадав» Михайло.
Борис метушливо дістав з-за пазухи половинку підзорної труби, але підходити не став — кинув здаля. Михайло мовчки спіймав, повернувся і пішов до моря.
Женька знайшов Михайла на березі. Хвилі розбивалися біля його ніг, а він стояв, схрестивши руки на грудях, і дивився вдалечінь, немов бувалий капітан далекого плавання.
— Ух, упарився. В горлі пересохло,— весело сказав Женька.