— Яку башту зруйнували! — захникали брати Мошкіни.
— Башта Крилова! Подумаєш!— зареготав Борис, відваживши кожному по щиглю.
Хихикало захихикав. Мовчун кивнув. А пес Фантомас посміхнувся своєю дурною собачою посмішкою.
Вночі Женька побачив сон, схожий на дійсність. А на дійсність він був схожий тому, що був у Женьки в Москві старший двоюрідний брат Мишко. І навіть не Мишко. А дядько Миша. Миша — син рідного батькового дядька, отже, Мита теж, напевно, дядько?! Скільки йому було років, Женька точно не знав, але знав, що багато! Може, чотирнадцять, а може, п'ятнадцять. Його кожного року запрошують до них на море в гості, а він все ніяк вибратися не може. То в нього спортивні змагання, то батьки не пускають. Тож Женьчина мама вже тільки за звичкою в листах питала: «Коли ж до нас на море Мишко приїде?..» І цього літа його запрошувала, але поки що відповіді не було. І ось сниться Женьці, що — уявіть собі!— цей дядько Миша нарешті приїздить до нього. А дядько Миша — не хто-небудь, а відомий спортсмен-яхтсмен! Була навіть така фотографія в журналі «Піонер»: дядько Миша на швертботі класу «Оптиміст» штурмує хвилі Московського моря. Він гордо натягує шкоти, і кожен кулак у нього на знімку трохи менший великого кавуна.
«Мій двоюрідний дядько приїздить!— кричить Женька уві сні хуліганам. — 3 Москви! Сьогодні! Всім перепаде! І тобі, і тобі, і тобі! — перелічує Женька кривдників.— Тобі теж дістанеться, безхвостий!» — погрожує Женька і псові Фантомасу...
Стоїть біля зруйнованої піщаної башти Борьчина компанія.
Ву-у-у!— завиває вітер, майже вихор, майже смерч, майже самум, прихопивши з собою Фантомаса.
Перед Борьчиною компанією, що затремтіла від страху, схрестивши на грудях могутні руки, з'являється паруб'яга — дядько Миша — у піонерській панамі, коротких штанях і кедах. А плечі в нього завширшки з футбольні ворота. Паруб'яга, ступивши крок, спотикається об величезний валун. Розлючений, він піднімає його і жбурляє в море, валун падає десь в територіальних водах Туреччини.
Далі дядько Миша, широко розчепіривши пальці, спирається однією рукою на потилиці Мовчуна і Хихикала, другою — на голову Бориса і легко робить гімнастичний кут. Компанія хуліганів одразу ж занурюється по груди у пісок.
Борис, Мовчун і Хихикало смикаються, не можуть вивільнитися і жалісно дивляться услід паруб'язі, який незворушно йде собі зі словами: «Зробив діло, гуляй сміло!»
...Женька прокинувся. Тітка Клава трясла його за плече.
— До тебе Мишко прилітає з Москви,— зацокотіла вона.— Завтра ввечері зустрічаємо. От добре, разом відпочиватимете. Він за тобою догляне.
Як кажуть, сон у руку!
— Плакати завтра будуть! — зраділо скрикнув Женька.
«Я на тебе сподівався...»
Борьчина компанія, як завжди, грала в доміно, а пес Фантомас страшенно позіхав від нудьги.
Женька, розмахуючи торішнім заповітним журналом «Піонер», як прапором перемоги, запально вигукнув здаля:
— Гей ви! Стережіться! Завтра ввечері мій дядько прилітає з Москви! — Він розгорнув журнал на потрібній сторінці і показав фотографію.— Ось він, дядечко, ось він! Він вам дасть!
Борис, Мовчун, Хихикало і Фантомас підвелися.
— І тобі, Борько, дасть! І тобі, Мовчуне, шию намилить, і тобі, Хихикало! — тріумфував Женька.— І тобі, Фантомасе безхвостий!..
— Покажи дядечка свого ближче, не бійся! — вкрадливо проказав Борис.
— Я йому все розповім, усе! — кричав Женька, необачно не помічаючи, що Мовчун і Хихикало прослизнули в Борьчин двір. Адже з цього двору легко проникнути до сусіднього і вийти за Женьчиною спиною, відрізавши всяку спробу втекти.
— Все розповім, все! — святковим голосом горлав Женька.
Борис зробив крок до нього, Женька позадкував і автоматично промимрив:
— Все розповім...— але вже не так упевнено, як раніше.
— Ну, покажи свого дядька, Єнохін,— заспокійливо посміхнувся Борис.
І в цей момент підступні Мовчун і Хихикало, вискочивши з воріт сусіднього двору, мертвою хваткою вчепилися в журнал.
Женька помчав геть з обкладинкою в руці, обертаючись і голосячи:
— Плакати!.. Плакати будете завтра!.. І післязавтра плакатимете!..
Мовчун і Хихикало шанобливо піднесли журнал Борису. Він глянув на фотографію парубка, який стискував шкоти в «кавунових» кулаках, і, затинаючись, прочитав підпис:
— Чемпіон Москви... в класі швертботів «Оптиміст»... Михайло... Єнохін...