— Зрозумів,— раптом підбадьорився Хихикало, вдивляючись у креслення.— Якби в школі все так пояснювали — на піску, а не на дошці, я у відмінниках би круглих ходив!
Заняття тривали.
— Переходимо до дії вітру на парус,— Михайло заглянув у записну книжечку: — «Завдяки формі паруса навіть при самому несприятливішому вітрові, «бейдевінд», шлюпка може посуватися вперед... На парус діє повітряний потік».
— Звичайно! Парус немов крило у птаха! — запалився Борис.
— Правильно,— стримано відповів Михайло.— Але у птахів нема підводної частини, як у шлюпок. Виходить, на шлюпку, крім вітру, діє ще і... Що?
— Вода! — хором крикнули Мошкіни.
— А коли про вітер все вивчимо,— боязко спитав Хихикало,— тоді вже все-все? Більше вчитися не будемо?
— Будемо, — сказав Михайло. — Тоді перейдемо до впливу крену та диференту на керування шлюпкою. Потім — до бігучого такелажу грота. А далі...
— Голівонько моя! — простогнав Хихикало, перебиваючи його.
«Постачальники»
Бракувало всього: цвяхів, шурупів, не було щогли для паруса. Та й самого паруса не було. А на парус гроші потрібні! Паруси на смітнику не валяються!
«Так ми на парусах у Таллін ніколи не попливемо, навіть і через три літа»,— похмуро міркував Борис. Він і його компанія вже знали, що значить кодова назва «Напавтал». Але їм більше подобалося: «Напанасвіт»— на парусах навколо світу. Таку назву придумав Борис. Він і його компанія, як і раніше, мріяли викрасти шлюпку — але тільки повністю оснащену! Мріяли навчитися у Михайла навігації та керуванню парусом. Хотіли здійснити «обманну» кругосвітку. Та їх дратувало те, що шлюпка і досі не готова. Так і літо кінчиться, а вони не встигнуть виконати свій хитрий план.
Якось Борис сказав Михайлові:
— Мишко, ви будуйте, а нам краще постачання доручи!
— Дійте,— погодився Михайло.
І Борис зі своєю компанією почали діяти. В той же день з великим візком, «позиченим» у Борисового батька, «постачальники» вирушили по подвір'ях.
Вони зупинилися біля дідка, який сидів на лавочці, і Борис діловито сказав:
— Брухт збираємо. У вас є?
— Кольорові метали,— уточнив Хихикало.— А взагалі, будь-які.
Дідок риссю пройшов у сарай і вмить повернувся з пом'ятим чайником і дірявим мідним підносом.
— Молодці! — він погладив Мовчуна по голові. Мовчун кивнув.
— На переплавку,— сказав Борис хлопцеві біля наступного будинку. Хлопець швидко притяг лист дюралю.
— Мартенам! — повідомив Борис жінкам у сусідньому дворі.
Мешканці дружно несли старі тази, миски, каструлі, алюмінієвий дріт, погнуті бронзові крани. А чоловік у солом'яному брилі подарував величезний шматок свинцю.
— Хотів на донні грузила, та для такої справи нічого не шкода!
Мешканці, задоволено усміхаючись, дивилися, як хлопчики, насилу штовхаючи навантажений візок, покотили його у подвір'я школи. Зникнувши за школою, «постачальники» налягли і викотили візок на сусідню вулицю через іншу хвіртку.
Зупинилися вони біля приймального пункту вторсировини, і Борис, постукавши в зачинене віконце, гучно запитав:
— Хто-хто у теремку живе?
У віконце висунувся підсліпуватий приймальник:
— Давай на терези.
Хихикало підморгнув приятелям і побіг кудись уздовж паркану. Приймальник розчинив широко ворота. Борис і Мовчун з візком пройшли за ним під барвистим плакатом на високих стояках: «Здавай старовину як сировину! Метали вторинні будуть первинні!»
Борис і Мовчун зважували свій брухт частинами. Все разом не зважиш. Як відомо, за залізо — одна ціна, за мідь і олово — інша.
Приймальник записував. «Постачальники» відносили брухт за ріг до загальної купи і, відсунувши дошку в паркані, непомітно передавали Хихикалу. Славко, швиденько оббігши навкруги, відносив ті ж самі миски й каструлі назад на візок.
— Та що у вас там — поклади? — дивувався приймальник, показуючи кудись за ворота.
— Еге ж,— кивав Борис.— Не менші, ніж у вас!
— А ви б знову на візку,— пропонував він.
— Нічого,— відмахувався Борис, киваючи на квапливого Хихикала.— Він у нас двожильний.
Нарешті Хихикало заморився, тож вирішили закінчити.
— Більше нема,— сказав Борис. І одержав гроші.
— От ми й розрахувалися. Заходьте ще,— привітно кивнув приймальник, поправляючи окуляри на мотузочці.— Радий.
— І ми,— відповів Борис. Хихикало захихикав, Мовчун кивнув. І вони заквапилися геть.