— Кращий і розумніший,— подумавши, серйозно відповів Женька. І повторив: — Чудові вони хлопці, майже як я.
А «чудові хлопці» в цю хвилину вже добували їжу. З віддушини льоху, погойдуючись на мотузці, з'явилася банка варення.
— У нас в льоху чого тільки нема! — похвалився Борис, обережно ставлячи банку на візок.
Слідом за нею з'явилися: шматок сала, густо посипаний сіллю, круг копченої ковбаси, скляний балон з маринованими огірками, бідончик з топленим маслом, в'язка сушених бичків...
— У нас у підвалі припасів теж повно,— захихикав Хихикало.— Гайда.
Мовчун ткнув себе пальцем у груди і кивнув.
— Навіщо стільки? — жахнувся Михайло, глянувши на візок з провіантом.
— Я немов Джон Сільвер,— гордо сказав Борис.— Він у капітана Флінта теж постачальником був! Бачив кіно «Острів скарбів»?
— Пропаде ж. Ось що,— рішуче сказав Михайло.— У вас є підвал?
— У всіх... є підвал,— розгублено відповів Борис.
— От і складіть поки все по підвалах, на холоді,— наказав Михайло.
І довелося «постачальникам» везти весь провіант назад. З Михайлом не посперечаєшся!..
Спортнавчання: «Займемося навігацією»
Увечері, коли тітка Клава зачаровано дивилася передачу «На добраніч, діти!», Михайло і Женька потихеньку вибралися з дому і залізли на дах сарая,— там на них уже чекали брати Мошкіни і Борисова компанія. Михайло і Женька сіли поряд.
— Займемося навігацією, — оголосив Михайло і вийняв з кишені компас. Світна стрілка перемістилася, заколивалася й завмерла — він зупинив її ричажком.
— Північ, — визначив Борис.
— Норд — по-англійському,— сказав Михайло.— А Велику Ведмедицю бачите?
Всі позадирали голови.
— І Малу,— осміхнувся Хихикало. Борис штовхнув його ліктем, і той змовк.
— А Полярну зірку? — спитав Михайло.
— Ні-і, не бачу,— призналися Мошкіни,— Може, он та, збоку?
— Ось вона, — Михайло простягнув руку. — Провідна зірка мореплавців.
Небо було всіяне міріадами миготливих вогнів: зірки, сонця, планети... Небо було схоже на море, і навіть здавалося, що шум прибою долітає не від справжнього моря, а з цієї безмежної височини.
— А ось Гончі Пси... Кассіопея... Козерог...
— Де? Де? — крутив головою Хихикало.
— Щоб визначити курс корабля по зірках,— почав Михайло...
Вони, немов на кораблі, пливли у темряві, точно по курсу світної стрілки компаса.
«Так тримати!»
Михайло прибив підпільну штабу і помацав рукою по піску. Гвіздки знову закінчилися.
— А де наші «постачальники»? — сердито спитав він Женьку.
— Ти ж їх сам знову послав різні матеріали шукати.
— Послав, послав,— пробурчав Михайло.— А Мошкіни де?
— За ними ув'язалися. Сам же дозволив.
— Дозволив,— буркнув Михайло.— А вони і зраділи. Час же спливає.
Він висмикнув з-за пояса сигнальні прапорці й шалено замахав ними. Щоб душу відвести!
— Ти чого? — сторопів Женька.
— Та це я так... «СОС»... Гвіздків нема...— сумно відповів Михайло.
Невелика моторка відвалила від борту буксира, який стояв на рейді, і полинула до берега. Вона йшла легко й красиво, здіймаючи носом бризки. Михайло з Женькою захоплено стежили за нею.
— Нам би таку,— прошепотів Женька.
Моторка чомусь неслася в їхній бік.
— Хто це? — Михайло приклав долоню дашком до очей, затуляючись від сліпучого сонця.
Човен ткнувся в пісок. З нього виплигнув вже знайомий молодий матрос Нестерчук.
— Це знову ви? — суворо спитав він.
— Ми,— розгубилися хлопчики.— А що... знову?
— Хто «СОС» передавав?
— Я,— зніяковів Михайло.
— «СОС» — справа серйозна,— насупився Нестерчук.— На цей сигнал всі кораблі з курсу зобов'язані звертати. Не знаєте?
— Знаю,— потупився Михайло. — Розумієте, гвіздки закінчилися.
— Він не навмисно, а з відчаю,— вступився за нього Женька.— Він пожартував.
Нестерчук забрався в човен, понишпорив у кормовому відсіку і простягнув хлопчикам якусь скриньку, обтягнуту парусиною.
— Наступного разу не жартуйте!
— А що... це? — Михайло здивовано дивився на скриньку.
— Цвяхи,— відповів матрос.— Чи це не ви «СОС» передавали?
— Ми, — Женька жадібно вхопив важку скриньку з гвіздками.
— Вибачте, — винувато й радісно усміхнувся Михайло.— Це я... в нікуди сигналив.
— Скрізь люди,— усміхнувся матрос, зіштовхнув моторну і відчалив.
Михайло замахав прапорцями у відповідь. Матрос, не зупиняючи моторку, теж замахав прапорцями, швидко і вправно.