— Точно каже,— неспокійно прошепотів Хихикало Борисові.— Зі мною скільки разів бувало. Вчитель на мене погляне, а я сиджу спокійнісінько, на нього дивлюся, всю волю в кулак зберу. А він мені: «Знову домашнє завдання зробити не встиг?»
— Трапиться буря,— натхненно говорив Михайло.— Всі ми тримаємося міцно, реве навкруги, голосу не чути, і раптом... змиває Женьку за борт. Відносить його хвиля, дивиться він у відчаї на нас, слова не може вимовити, а ми читаємо його думки: «Рятуйте! Мамо-о... Ау-у!» Вгадав?
— Нізащо не вгадаєш! — ображено сказав Женька.
— Ну, а якщо серйозно: раптом заклинило кермо, дивишся ти кермовому Мовчунові в очі,— Михайло подивився на Мовчуна, той поспішно відвів погляд.— І все розумієш: терміновий ремонт потрібен! Можемо поглядом перемовлятися. Давайте спробуємо? Хто перший?
— А хоча б я,— Хихикало сміливо ступив уперед.
Михайло звів брови, втупився прямо в його очі.
— Ну, про що я думаю?— запитав Хихикало.
Михайло знову звів брови і безнадійно сказав:
— Ні про що.
— Правильно,— охнув Хихикало.
Михайло поглянув було на Бориса, але той знову відвернувся, роблячи вигляд, що обтрушує плече.
Тепер надійшла черга Мовчуна — Михайло вперся поглядом в його очі. Широко розплющеними круглими очима Мовчун зачаровано дивився на Михайла.
— А ти щось приховуєш,— жартома промовив Михайло.— Зараз угадаю, краще сам признавайся.
І несподівано, немов загіпнотизований пронизливим Мишковим поглядом, Мовчун... заговорив:
— Це не я... Це Борька придумав: вашу шлюпку загарбати! Борька нас підмовив,— квапливо розкриваючи рота, мурмотів він, немов боячись зупинитися і замовкнути назавжди,— в плавання... без вас... і не в Таллін, а навколо світу... І не навколо світу!.. Загарбаємо шлюпку... У бухті сховаємося, там жити будемо, а по ночах листи в поштові скриньки носити, у Борьки всілякі марки закордонні, всі повірять, що навколо світу пливемо, а ми не попливемо, півроку пройде, припливемо до пристані й усю шлюпку по шматочках міняти будемо хлопцям, а вони нам — рушницю пневматичну, вудочки, все, що бажаємо.
Він замовк.
Було тихо. І ніхто взагалі не дивився один на одного.
— Йдіть звідси! — твердо мовив Михайло.
— Теж мені думки читає,— пригнічено сказав Борис.— Ну, якщо чесно, збиралися ми загарбати шлюпку! Так коли це було! А цей Мовчун розбалакався! Мало що думали! Думали, та передумали!
— Ми їм ще устругнемо! — підлесливо сказав Хихикало.
— Ану тебе! — скипів Борис.
— Зрадники! — тихо промовив Михайло.
Борис повільно пішов геть. Хихикало і Мовчун попленталися за ним. Хихикало дав Мовчунові потиличника.
— Тріпло.
Мовчун зупинився, тужливо подивився приятелям услід і звернув в інший бік. А Борис ішов, не обертаючись, і кидав гальку в смугу прибою.
— Борю, ти не бійся, — хихикнув позаду Хихикало.— Нікуди вони не попливуть.
— Відчепися,— замахнувся на нього Борис. Хихикало відскочив і побіг у місто.
Михайло, Женька і Мошкіни сумно стояли біля шлюпки.
— Вправно ти все дізнався,— сказав Женька Михайлові.— Їх треба було давно перевірити!
— Та ні... Я і не думав... Я просто хотів потренуватися,— розгублено промимрив Михайло.
Зрада
— Нехай забирають! — Михайло розлючено викидав з шлюпки все, добуте «постачальниками»: запасні дошки, скоби, корзини, мотки мотузок, рятувальні круги. Вітрила: фок і клівер. І навіть щоглу — фібергласову жердину — викинув.
— І трос нам не потрібен! — згарячу заявив він.
Та Женька схопив бухту троса і сів на неї:
— На наші гроші куплено.
Вони не знали, що над ними сходяться ще більші хмари.
Хихикало розгорнув бурхливу діяльність. Він прибіг до стадіону. Запопадливо спитав у спортсмена, який понуро стояв під рейкою зі зламаною бамбуковою жердиною:
— Це у вас недавно щось загубилося?
— Де вона??? — скрикнув спортсмен.
— Там, — показав рукою Хихикало,— де пляж покинутий. Жердинку вашу хлопці на щоглу собі віднесли.
Потім Хихикало помчав до приймальпого пункту брухту. Він підлесливо сказав підсліпуватому приймальникові:
— Тут до вас нещодавно хлопці приходили, метал здавали. Пам'ятаєте?
— Хіба все запам'ятаєш?
— Ну, вони по п'ять разів вам одне й те ж здавали. Купили вас.
— Купили! — підхопився приймальник. — Вони мене обдурили!
— Еге ж,— підтвердив Хихикало.— Вони собі з ваших грошей парус на шлюпку купили. Он там вони окопалися — на покинутому пляжі.
Потім кинувся до батьків Мошкіних. Він підлесливо сказав: