«Як хлопчик виріс за літо!»— скаже вона, приймаючи Бориса за Михайла.
А той вже зуміє зникнути з льотного поля.
Ну, а Борис, потрапивши в літак, запросто вибереться назад через люк вантажного відсіку. Он через той, куди транспортером подають важкі речі...
Або інший план: нехай Михайло увійде в літак, нехай!.. Борис проник би у вантажний відсік, звідти — в салон і вивів би Михайла до люка... Літак відривається від землі... Ось він уже над морем... А у Бориса є дві величезні парасольки. Вони могли б запросто виплигнути з парасольками — і спланерувати на воду! А тут їх уже зустрічає шлюпка «Напавтал»! На борту — Женька, Мовчун, брати Мошкіни! Вони кидають їм рятувальний круг! А величезні вітрила, наповнені вітром, то затуляють, то відкривають горизонт!
Але що це?
«Увага! Оголошується посадка на літак, що вилітає рейсом 283-м до Москви. Пасажири запрошуються на посадку».
Пізно, пізно... Люди пішли до літака. Махають руками Женька і тітка Клава. У натовпі відлітаючих промайнула строката Мишкова спина з зеленим рюкзаком...
Заревів літак, розбігся й злетів.
Тітка Клава змахнула сльозу. І здригнулася!
Вона перша помітила. Ще ні Женька, ні Борис не побачили. І мимоволі усміхнулась.
Маленька знайома постать з чемоданчиком і рюкзаком.
Михайло крокував назад по величезних бетонних плитах аеропорту — до виходу в місто, над яким височіло море.