— Від Борьки нікуди не сховаєшся, і човна у нас не буде ніякого — зламають. Вони нікому проходу не дають: і Кольці лисому, і Кеші-рибалці, і Вовочці, і ГІетюні великому! А дівчаток не перелічити!
— Скільки всіх? — так само не обертаючись, запитав Михайло.
— Зараз полічу! — Женька, нахмуривши лоба, почав зосереджено загинати пальці і безгучно ворушити губами.— Разом зі мною... Двадцять сім! — нарешті полічив він.
Михайло обернувся:
— Двадцять вісім.
Під оком у нього красувався синець.
«Психічна атака»
Коли б ви знали, скільки потрібно часу й енергії, щоб зібрати всіх ображених і скривджених — двадцять сім хлопців і дівчат! Півдня збирали! З ніг падали від утоми! А скільки треба терпіння, щоб умовити всіх до одного виступити проти компанії Бориса?! Півдня умовляли! Язики в роті не вміщалися, так розпухли!
— У них собака величезний! — твердив Кеша-рибалка.
— Та не нацькують вони на людей! Кому до тюрми бажається? — хрипко доказував Михайло.
— А у Борьки кулаки які!..— в один голос тягли брати Мошкіни. — Як стукне мене!
— А в нас, порахуйте, скільки кулаків! П'ятдесят вісім з Женьчиними проти шести! На п'ятдесят два кулаки більше! — переконував Михайло.
Це подіяло. Полічили кулаки, справді, виходило на п'ятдесят два більше!
— Веди! — кричав Кеша-рибалка, люто піднявши над головою довгу вудку.
— Вперед, за мною! — заволав маленький пузатий хлопчик, підвівшись на педалях триколісного велосипеда і розмахуючи дерев'яною шаблею.
Натовп хлопчиків і дівчат, мов дев'ятий вал, мчав вулицею до моря, вбираючи в себе на шляху все нових і нових, не охоплених Женьчиними підрахунками дітей, що почули про великий наступ.
— У них сила, тому що вони завжди втрьох! — збуджено говорив Михайло своїй «армії».— А нас он скільки!
— Не наважаться тепер нас лупцювати по одному! — радів Женька.
«Армія» повернула за ріг і сповільнила рух, побачивши компанію Бориса, яка, як завжди, грала в доміно на лавочці біля залізної брами.
— Уря-а! — пузатий хлопчик на велосипеді, який опинився попереду всіх, різко загальмував і обернувся, за клично змахнувши своєю шаблею.— Уря-уря-а!
Перші ряди зупинилися, але останні натискали, і натовп невпинно насувався на лавочку.
— Ну? — багатозначно сказав Михайло хуліганам. А вони, неуважно поглянувши на натовп, знову схилилися над кісточками.
— Риба! — Борис оглушливо стукнув кісточкою по лавочці.
Весь натовп, крім Михайла, здригнувся.
— Мамо...— пискнула якась дівчинка, впустивши ляльку.
— На порох зітремо! — самітньо вигукнув Женька із самої гущі «наступаючих».
Борис підвівся.
— Рахую до трьох, — ліниво вимовив він і гаркнув: — Рраз!!!
У натовпі хтось нервово скрикнув, і всі вмить повернули назад. Гурт з вереском кинувся тікати.
Даремно Михайло кричав, намагаючись зупинити втікачів.
— Не бійтеся, нас же багато!
Вся його «армія» поспішала швидше дременути, причому пузатий хлопчик знову їхав попереду на своєму велосипеді. І, може, тому, що їхав він швидке, всі мимоволі рівнялися на нього.
«Поле битви» було вкрите покинутими в паніці пластмасовими гвинтівками, автоматами, кулеметами «максим» на великих колесах і «бойовими» ракетами з гумовими присосками.
Михайло знов залишився один, навіть Женька його кинув. Борис, реготнувши, вирвав у Михайла підзорну трубу і сказав:
— Іди гуляй, поки я добрий. — І додав: — Паганель,— образливо натякаючи на зріст Мишка. Адже, як відомо, жюльвернівський вчений Паганель був дуже довгим.
Михайло хоробро спробував повернути трубу. Але Мовчун та Хихикало, схопивши його за плечі, так разом штовхнули, що він мимоволі пробіг кілька метрів, поки його не зупинила лунка залізна брама.
Компанія спокійнісінько пройшла у двір Мовчуна. Хвіртка зачинилася, дзенькнула защіпка.
Михайло переліз через паркан.
Женька, котрий спостерігав здаля, з-за дерева, побачив, як відчинилася хвіртка і Михайла виштовхнули. Він знову переліз. Знову відчинилася хвіртка, знову показався Михайло, що вчепився в підзорну трубу. Супротивник, якого Женька не бачив, тягнув її до себе, а Михайло до себе. Вона розсунулась на всю довжину — крак! — і Михайло гепнувся на землю. Трубу розірвали навпіл.
Михайло знову поліз на паркан. До нього з грізним риком кинувся випущений з дому пес Фантомас. Михайло поспіхом зіскочив на вулицю. Тепер і йому довелося відступити.