Не захоплюйтесь азартними іграми. Римляни люблять азартні ігри, хоча це і заборонено законом, за винятком ігор на бенкетах і під час свята Сатурналій, коли навіть останній раб може кидати кості — і нічого йому за це не буде. Зайдіть до першої-ліпшої таверни — й побачите там гральну дошку. Ці дошки іноді навіть виставляють назовні, аби привабити відвідувачів, але замість квадратів на них намальовані літери, щоб не порушувати закон аж так відверто. Інколи, жартома, на цих дошках літери викладають у нарочито кумедні фрази. Нещодавно я бачив дошку з написом:
ЗНЕВАЖАЙ БАГАТСТВО
БОЖЕВІЛЬНА ЖАДІБНІСТЬ
ЗВОДИТЬ ІЗ РОЗУМУ
Дотепно, поза всяким сумнівом. А іноді такі написи висміюють і самих гравців:
ПОСТУПИСЯ МІСЦЕМ
НЕ ВМІЄШ ГРАТИ
ЗАБИРАЙСЯ, ДУРНЮ
Чарівно. А ось іще одна, у якій, принаймні, відображено сутність ідеї римського дозвілля:
ПІДКОРИЛИ БРИТТІВ
ПЕРЕБИЛИ ПЕРСІВ
ГРАЙТЕ ДАЛІ, РИМЛЯНИ
Авжеж, римляни можуть дозволити собі витрачати стільки часу на дозвілля та розваги саме тому, що ми всіх завоювали. Це стосується і голоти — оскільки імператор великодушно видає кожному громадянинові чоловічої статі місячну норму зерна, аби той міг прогодувати родину. Римлянами нас робить завойований нами світ. З іншого боку, звичайно, погано, що великий римський народ, який колись сам ухвалював важливі державні рішення (наприклад, чи йти воювати), сьогодні цікавиться лише двома речами: хлібом і видовищами.
Під час азартних ігор можна набратися багатьох поганих звичок. Плебеї дуже часто сваряться між собою, тому що весь час намагаються один одного обдурити. Вони стверджують, що викинули двійку, хоча насправді то була трійка, або ж застосовують заклинання. Одного разу за обідом я грав, і раптом один із моїх вільновідпущеників узявся бурмотіти собі в кулак, у якому тримав кості, збираючись їх кинути: «Дай мені виграти, о могутній боже ТЕРТЕНИТОРЕ ДЬЯГОТЕР ТЕРТЕНИТОР СЬЯПОТЕРЕУО КОДОХОР… і не буде мені рівних, бо я ТЕРТЕНИТОР ЕРОТОРТИН ДОЛОТОР, і я викину те, що хочу». Він бубонів це щоразу перед тим, як кинути кості, аж доки ми всі вже не втримались і розреготалися так голосно, що він зніяковів і замовк.
Як і багато в чому іншому, у грі варто наслідувати найвеличнішого з імператорів, Августа. Він дуже любив грати в карти, але жодним чином не демонстрував своїх почуттів і у разі виграшу, і у разі програшу. Він грав у таку гру, коли кожний учасник кладе денарій, якщо викинув туза чи шістку, а перемагає і забирає все той, хто викинув Венеру, тобто розклад, у якому випаде кожне число по разу. Він спокійно програвав по двадцять тисяч за вечір, через те що завжди давав виграти своїм гостям, і навіть дарував їм кілька сотень денаріїв, аби вони мали що поставити на кін.
Дозвілля є водночас і благом, і небезпекою. Усі ми знаємо: якщо на юнака звалиться занадто великий спадок, він, найімовірніше, почне жити безтурботним життям і незабаром зробиться геть ледачим і апатичним, бо йому вже не буде чого прагнути та чого бажати. Тому й вам, якщо бажаєте зробитися справжнім римлянином, необхідно мати владу над своїми вродженими вадами. Адже якщо ви досягнете в житті хоч якогось успіху, то вас оточуватиме всіляка розкіш, яка може швидко розбестити ваш розум і підточити волю.
Уперше Рим зіткнувся з розкішшю, коли Манлій Вульсон святкував тріумфальну перемогу над азійськими галлами. Він дозволив своїм військам будь-які крайнощі розгнузданої поведінки, і, повернувшись до Риму, легіонери принесли те все з собою, немов чуму. Вони повернулися з багатою здобиччю, якої раніше ніколи не бачили. Так до Рима потрапили бронзові лежаки, дорогі килими та інші м’які тканини, срібні таці та багато чого ще. Воїни влаштовували бенкети, на яких дівчата грали на арфах, співали й танцювали, а наїдки були дорогими та вишуканими. Кожен нікчемний кухар, якого завжди вважали найбільш упослідженим із рабів, раптом виріс і в статусі, і в ціні. Те, що колись було буденною працею, раптом перетворилося на мистецтво. І все одно тодішній стан речей не можна порівнювати з тим виром розкоші, у якому потопає Рим у наші дні.