Похмурий Чоловік нервово складає газету. Він збирається піти.
ДІВЧА (раптово осявається): А знаєте, що? Одружіться зі мною! Я можу стати будь-ким, змінювати подобу, я стану тою, якою ви побажаєте! Незабаром я народжу золоте лоша. Дайте руку, ось, відчуваєте, яке воно нетерпляче?.. Від цокотання його грайливих копитечок мої ніздрі заливаються ароматом сіна... Одружимося негайно, якомога швидше! Ви вважаєте, що я вішаюся вам на шию? Це не заради себе, а заради вас. Вам потрібна проста жінка, бо ви сам — надто складний. А я дуже проста, простенька, як ґудзик на ковнірці вашого пальта. Ви такий нестерпний, що люди поруч довго з вами не можуть витримати, правда? А я можу, я хочу!
ЧОЛОВІК (украй перелякано): Ви не розумієте, що говорите.
ДІВЧА: Я якраз дуже ясно уявляю. Усе бачу, як у кіно. Бачу, як готую вам каву...
ЧОЛОВІК: Газ відключили.
ДІВЧА: ...Бачу, як готую вам каву, як крихти стираю з вашої сорочки, як вас підстригаю, притуляю вашу безнадійну голову до своїх грудей і пою найбілішим материнським молоком... Бачу, як прикладаю свою долоню до вашого чола й зупиняю виснажливі думки, які безперестанку роздирають ваш розум.
ЧОЛОВІК (говорить неприродним голосом, схвильовано): Слухайте, ви, мабуть, голодна? Посидьте тут, я зараз збігаю до кіоску, може, знайду щось теплого перекусити.
ДІВЧА: Та ви ж не маєте грошей.
ЧОЛОВІК: Маю. У кишені центами ще мав понад два літи.
ДІВЧА: Ви не повернетеся.
ЧОЛОВІК: Як це — не повернуся? Звичайно, що повернуся.
ДІВЧА: Ви не повернетеся. Ви мене злякалися. Ви хочете змитися.
ЧОЛОВІК: Як це — змитися? Зовсім ні. Ви тут посидьте, посидьте, а я швиденько... Тільки щось куплю й одразу повернуся назад...
Щось мимрячи собі під носом, Похмурий Чоловік поспіхом відходить. Дівча залишається сидіти на лавці. Світло поволі згасає, чути тільки шум вокзалу. Незабаром світло знов з’являється. Дівча далі сидить на лавці одне.
Сцена 4
Кабінет лікаря. У кріслі для пацієнтів сидить Гарна Пані. Витираючи руки рушником, у кабінет входить Лікар. У нього стомлений вигляд. Навіть не глянувши на пацієнтку, він прямує до столу, говорячи:
ЛІКАР (перепрошує): Від ранку кручуся, наче білка в колесі, ні хвилини на перепочинок.
Він підводить очі й пізнає Гарну Пані.
ПАНІ (зістрибує з крісла): Йой!
ЛІКАР: Ну ні, однак у мене було недобре передчуття.
ПАНІ: Яка жорстока випадковість. Доля глузує з мене.
ЛІКАР: Тільки не поспішайте ображатися, бо це неймовірно спотворює риси вашого обличчя... Таку рідкісну красу... (Підлащується.)
ПАНІ: Ах, я не знаю навіть, як говорити. Я просто отримала шок, коли побачила вас... І хто міг би подумати.
ЛІКАР (іронічно): Там, на горі, усе впорядковано.
ПАНІ: Лікарю не слід такого говорити.
ЛІКАР: Ну, і на що скаржитеся?
ПАНІ: Так... Я... Ні, я не можу. Ліпше я піду. Я ж не могла знати, що все так обернеться...
ЛІКАР: Послухайте. Забутьте, що трапилось у тому тролейбусі. Там ми були пасажирами, незобов’язані навіть сваритися (намагається жартувати). А тут — усе інакше. Ви прийшли по допомогу, і я зобов’язаний вам її надати. Зрозуміло?
ПАНІ: Зрозуміло. Теоретично... А я навмисно вибрала гінеколога чоловіка. Лікарі-чоловіки поблажливіші до жіночого тіла... Якщо можна так висловитися. А лікарки... вони поводяться як м’ясники (сердито й категорично).
ЛІКАР: Дякую за довіру. Однак ви помиляєтеся, надаючи таке величезне значення статі лікаря. Я маю чудову колегу, яка нещодавно вийшла на пенсію. Пацієнтки просто закохувалися в неї. На свята вона отримує купу привітань, я сам це бачив. Інколи листівки навіть не вміщаються до поштової скриньки, і поштарка змушена дзвонити їй у двері. Повірте, вона не одна така. Просто ви кілька разів потрапили на злюку — хоча це ще не значить, що вона була поганим спеціалістом — і засудили нас усіх.
ПАНІ: Авжеж, із лікарями мені не щастить.
ЛІКАР (жартує): От зараз у мене є можливість поліпшити репутацію медиків... Яка відповідальність! Отож, викладайте.
ПАНІ: А ви доволі приємна людина. Мені соромно, що я так огидно вас звинуватила.
ЛІКАР: Я вже все забув. Попрошу, не гаймо часу.
ПАНІ: Ні, я не можу. Не можу вам в очі поглянути... вибачте за змарнований час, докторе. Усе таки я піду.
Гарна Пані прямує до дверей.
ЛІКАР: Ну, коли ви вже так вирішили...
Гарна Пані виходить, однак незабаром з’являється знов.
ПАНІ: Докторе... це я знов. Я з вами розрахуюся за прийом. Усе таки ви потратили час...