І ось вони всі дивились тепер на Мелані очима, які промовляли: «Навіщо ти знову троюдиш наші рани? Цим ранам повік не загоїтись, бо ж ми навіть не знаємо, де наших поховано».
Голос Мелані набрав на силі серед довколишньої тиші.
— Могили їхні десь на землі янкі, так само як могили янкі тут, у нас, тож хіба не страшно було б нам довідатись, що котрась північанка заявила: треба викопати їх і...?
Місіс Мід якось тихо й моторошно зойкнула.
— Але як приємно було б довідатись, що котрась добра північанка... Мусять же бути серед янкі добрі жінки! Хай собі хто що хоче каже, але не можуть вони геть усі бути погані! Тож як приємно було б знати, що вони виполюють бур’ян на могилах наших воїнів і кладуть їм квіти, хоч це й вороги їхні. Якби Чарлі лежав похований на Півночі, для мене було б втіхою знати, що хтось... І мені однаково, якої ви, дами, будете про мене думки...— голос її знов урвався,— але я виходжу з обох гуртків і... і я виполюватиму бур’ян на кожній могилі янкі, яку побачу, і садитиму там квіти... і... і хай тільки хто спробує зупинити мене!
З цим зухвалим викликом наостанку Мелані розплакалась і нетвердою ходою рушила до дверей.
Опинившись через годину в безпеці у чоловічій компанії салуна «Модне дівча», дідок Меррівезер повідомив Генрі Гамільтона, що після цих слів усі почали плакати й обіймати Мелані, і врешті дійшло до полюбовного замирення, а Мелані обрали секретарем обох організацій.
— І вони збираються виполювати бур’ян. А Доллі, хай їй абищо, і за мене розписалася, що я радо їм допоможу, бо мені, мовляв, і так нема чого робити. Я не маю нічого проти янкі і, як на мене, міс Меллі мала рацію, а не та скажена баб’яча зграя. Але ж подумати лишень, щоб я у моєму віці й з моїм ішіасом виполював бур’ян!
Мелані ввійшла до наглядацької жіночої ради сирітського притулку і взяла участь у збиранні книжок для недавно зорганізованої «Асоціації книгозбірні для підлітків». Навіть «Трагіки», що раз на місяць давали аматорські вистави, прагнули залучити її до себе. Вона була занадто сором’язлива, щоб виступати на кону при світлі гасових ламп, але цілком могла шити вбрання навіть з мішковини, коли вже іншої тканини не лишилося. Саме її голос виявився вирішальним, коли у «Шекспірівському гуртку» вирішувалось питання про те, щоб твори барда читати впереміш із творами Діккенса та Булвер-Літтона, а не з поезіями лорда Байрона, як то пропонував один, на думку Мелані, вельми розбещений молодик, член гуртка.
Під кінець літа в її маленькому ледь освітленому домі чи не щовечора збиралося повно гостей. Стільців ніколи не вистачало, і часто дами вмощувались на сходинках ганку, а чоловіки побіля них на поруччях, на скриньках, а то й просто внизу на моріжку. Скарлет не раз, бува, дивлячись на гостей, що сиділи на траві й пили чай — єдиний почастунок, на який Вілкси спромагалися,— думала, як Мелані не і соромно виставляти на люди своє убозтво. Сама Скарлет-бо вважала, що допоки вона не обставить дім тітоньки Туп, як до війни, і не зможе подавати гостям добрі вина та віскі з цукром, запечену шинку й холодну оленину, то й думати нічого запрошувати до себе в дім гостей, надто ж таких іменитих, які бували у Мелані.
А у Мелані частенько гостював з родиною генерал Джон Б. Гордон, великий герой Джорджії. Проїжджаючи через Атланту, ніколи не проминав нагоди завітати до Мелані й панотець Райєн, конфедератський поет-священик[15]. Він чарував присутніх власною дотепністю і охоче, не дожидаючи припрошень, декламував свою «Шпагу генерала Лі» або безсмертний «Подоланий стяг», що його слухачки не могли слухати без сліз. Бував у Мелані, навідуючись де міста, і Алекс Стівенс, колишній віце-президент Конфедерації, і коли звістка про це розходилась між городян, у будинку яблуку ніде було впасти — гості годинами сиділи, заслухані у лункий голос цього слабосилого інваліда. При кожній такій нагоді з кільканадцятеро дітей дрімали на колінах у батьків, хоча давно б уже мали спати у себе в ліжку. Батькам хотілося, щоб їхнє дитя через багато років могло похвалитись, що його цілував сам великий віце-президент або що йому потис руку один з провідників їхньої Благородної Справи. Якщо до міста приїжджав котрийсь визначний діяч, він неодмінно знаходив дорогу до дому Вілксів, а часто залишався там і на ніч. Невеликий будиночок з пласким дахом раз у раз бував переповнений, і Індії доводилося спати на сіннику в крихітному покоїку, що правив за дитячу кімнатку Бо, а Ділсі — бігти через задній двір позичати в куховарки тітоньки Туп яєць на сніданок, але Мелані приймала всіх так гостинно, немов була власницею розкішного особняка.
15
Райєн, Патрік Джон (1831 —1911) — католицький священик, родом з Ірландії, оратор і поет.