Погляд у цих чоловіків був, як і в Рета, твердий і рішучий. А очі повсякчас насторожені, мов у людей, що надто довго жили серед небезпек і не могли дозволити собі безтурботності. Вони не мали ні минулого, ні майбутнього і чемно ухилялися від відповіді, коли Скарлет, підтримуючи розмову, запитувала у них, де й ким вони були перед Новим Орлеаном. Уже саме це дивувало, бо в Атланті кожен респектабельний новоприбулець вважав за належне якнайшвидше викласти власні вірчі грамоти, з гордістю розповідаючи про свій дім та родовід, силкуючись простежити звивисте плетиво родинних зв’язків, що поширювалося на весь Південь.
Натомість ці чоловіки були неговіркі й слова в балачці добирали виважено. Часом, коли Рет бував з ними сам, а Скарлет сиділа в сусідній кімнаті, до неї долинали сміх та уривки речень, які нічого їй не говорили, чулись окремі слова, незвичні назви — Куба і Нассау в дні блокади, золота лихоманка й гонитва за ділянками, контрабанда зброї і морське піратство, Нікарагуа і Вільям Вокер, той, що його розстріляли під муром у Трухільйо[22]. Одного разу її несподівана поява в кімнаті урвала розмову про долю заколотників, яких очолював Квонтрілл,— вона тільки встигла розчути імена Френка та Джессі Джеймса[23].
Але всі ці чоловіки мали добрі манери й бездоганного крою вбрання, і ставилися до неї вочевидь захопливо, тож Скарлет не дуже переймалася, що вони живуть виключно сьогоденням. Для неї важило тільки те, що це Ретові приятелі, що у них чималі будинки й гарні коляски, що вони возять її з Ретом по місту, запрошують на вечері, влаштовують прийоми на їхню честь. Отож Скарлет вони дуже подобалися. Рета вельми втішило, коли він почув це від неї.
— Я так і гадав, що вони тобі сподобаються,— зауважив він зі сміхом.
— А чому б вони мали мені не сподобатись? — Сміх його, як завжди, збудив у ній підозри.
— Та тому, що всі вони — сама сірота, паршиві вівці, махлярі. Вони всі авантюристи або саквояжницькі вискочні. Вони збили гроші на спекуляції харчами, як і твій сповнений любові суджений, або на сумнівних урядових контрактах, або ж через якісь темні оборудки, до яких краще й не доскіпуватися.
— Я не вірю. Це ти просто дражниш мене. Вони наймиліші люди...
— Наймиліші в місті люди голодують,— відказав Рет.— І з гідністю доживають віку в халупах, куди мене, я певен, і на поріг би не пустили. Розумієш, моя люба, у часи війни я промишляв тут деякими брудними справами, а в місцевих мешканців з біса добра пам’ять! Ти, Скарлет, раз у раз мене тішиш. У тебе неабиякий хист добирати собі невідповідних приятелів і невідповідні речі.
— Але ж вони твої друзі!
— Ну, мені якраз до вподоби махлярі. У ранній молодості я був шулером на річному пароплавчику, тож розуміюсь на таких людях. Але я знаю їм і ціну. Тоді як ти,— він знов засміявся,— не маєш нюху на людей, не розрізняєш, де мізерне, а де велике. Часом я собі подумую, що єдині справжні дами, з якими ти спілкувалася, це були твоя мати й міс Меллі, хоча ні одна з них, здається, не справила на тебе анінайменшого впливу.
— Меллі! Таж вона бридка, як розтоптана пантофля! І сукні в неї завжди якісь пожмакані, і слова за себе вона неспроможна сказати!
— Тільки не влаштовуй мені сцен ревнощів, ясна пані. Самої вроди, як і вбрання, замало, щоб жінка стада справжньою дамою!
— Та невже? Ось почекай-но, Рете Батлер, я покажу тобі! Тепер, коли я... коли ми маємо гроші, я стану найпишнішою дамою, яку ти будь-коли бачив!
— Цікаво буде на це подивитись,— озвався він.
Але набагато привабливішими, ніж люди, з якими зустрічалась тут Скарлет, виявилися сукні, що їх купував для неї Рет, сам добираючи кольори, тканину, крій. Криноліни тепер уже вийшли з моди, і нові моделі були просто чарівні: спідниці стягнені донизу, а складки на турнюрах оздоблені гірляндами квітів, стьожками й каскадами мережив. Скарлет згадувала скромні криноліни часів війни і трохи знічувалась від цих нових спідниць, що випинали їй живіт. І ще ж пресимпатичні маленькі капелюшки — вони, власне, були й не капелюшки, а пласкі беретики, збиті набакир і обсаджені зверху плодами та квітками, розмаяними пір’їнами й стрічками! (Вона ще купила була накладні буклі, щоб доточити до вузла свого гладко зачесаного волосся, яке виступало на потилиці з-під капелюшка, але Рет, як це не прикро визнати, узяв і з великого розуму спалив їх!) А тонка, монастирського пошиття білизна! Яка вона чудова, і скільки комплектів її накупила Скарлет! Денні й нічні сорочки, і нижні спідниці з найтоншого льону, оторочені прегарною вишивкою з безліччю дрібненьких брижів. І ще атласні черевички, які придбав для неї Рет! З підборами на три дюйми та великими блискучими пряжками спереду. І шовкові панчохи, цілий тузінь їх, і жодної пари з бавовняним верхом! Це ж таке багатство!
22
Вільям Вокер (1824—1860) — американський авантюрист-пірат, що 1855 р. захопив владу в Нікарагуа і на короткий час був обраний там президентом. Трухільйо — місто-порт у Гондурасі.
23
Квонтрілл, Вільям (1837—1865) — провідник конфедератського заколоту 1861—62 рр. у штатах Канзас і Міссурі. Брати Джеймси — Френк (1844—1915) і Джессі (1847—1882) — спільники В. Квонтрілла, пізніше учасники грабіжницьких банд у центральних штатах.