«І мене, мабуть, теж,— думав бідолашний Френк,— що я попускаю їй втрачати жіночу подобу».
До всього того ще й цей Батлер. Його часті відвідини міс Туп були для Френка найбільшим приниженням. Він завжди недолюблював Батлера, хоча мав з ним спільні справи ще до війни. І часто проклинав той день, коли привіз Рета до Дванадцяти Дубів та відрекомендував своїм друзям. Френк зневажав його, що він з таким холодним розрахунком провадив спекуляції під час війни і не пішов до війська. Про те, що Рет вісім місяців відслужив в армії Конфедерації, знала тільки Скарлет — сам він з удаваним жахом просив її ні перед ким не викрити цієї його «ганьби». А найдужче Френк зневажав Рета за те, що він привласнив золото Конфедерації, тоді як чесні люди — адмірал Буллек [9] та інші,— опинившись у такому самому становищі, віддали тисячі доларів до федеральної скарбниці. Але подобалось це Френкові чи не подобалось, а Рет був таки частим гостем у міс Туп.
Зовні виглядало так, наче він навідувався саме до старої дами, і вона була така дурна, що вірила в це й вельми заносилася з цими його відвідинами. Проте Френк мав прикре відчуття, що приваблює Рета зовсім не міс Туп. Щиро прихилився до капітана малий Вейд — хоч узагалі він соромився сторонніх — і навіть називав його «дядечком Ретом», на велику досаду Френкові. Та й не міг Френк забути, що Рет залицявся до Скарлет у роки війни, і що про них тоді ходили всякі чутки. Він уявляв собі, що тепер чутки можуть бути ще гірші. Ні в кого з Френкових друзів не ставало духу натякнути йому на це, дарма що за історію з тартаком вони засуджували Скарлет, не криючись перед Френком. Але він не міг не помітити, що його й Скарлет тепер дедалі рідше запрошували на обіди й вечірки, і все менше гостей відвідувало їх. Скарлет недолюблювала більшість своїх співгородян і була надто заклопотана тартаком, отож, не дуже маючи коли спілкуватися з тими, кого не любила, вона й не журилася, що в них майже не буває гостей. Однак Френк переживав це болісно.
Усе своє життя він зважав на думку: «А що люди на це скажуть?» і був просто шокований, що його дружина так явно нехтує добропристойність. Френк відчував загальне несхвалення щодо Скарлет і зневагу до себе самого, оскільки він дозволяє їй поводитись, як жінці не пасує. Скарлет робила багато чого такого, що чоловік, на його думку, мусив би їй не дозволити, але якби він спробував стримати її, почав би з нею сперечатися чи критикувати, то на голову йому звалився б справжній ураган.
«Ну ж і маєш! — думав він безпорадно.— Зроду я не бачив, щоб жінка отак раптом скаженіла і так довго не втихомирювалася!»
Навіть у дні, коли все складалося якнайдогідніше для неї, Скарлет могла в одну мить перетворитися з веселої ніжної жіночки, яка, стиха наспівуючи, снує по кімнатах, на щось цілковито протилежне. Досить було йому сказати: «Любчику, я б на твоєму місці не...» — і вже зчинялася буря.
Її чорні брови враз гострокутно сходилися над переніссям, і Френк просто на очах зіщулювався. Вона ставала фурією і лютувала, мов дика кицька, в таку хвилину їй наче було зовсім байдуже, що злітає у неї з язика і як боляче він ранить. Темні хмари зависали тоді над домом. Френк якомога раніше йшов до крамниці й залишався там довше звичайного. Туп ховалась у себе в спальні, як заєць, що забивається в нору. Вейд і дядько Пітер забирались до возівні, а куховарка носа не витикала з кухні й остерігалася славити Господа співом. Тільки Мамка спокійнісінько сприймала спалахи темпераменту Скарлет, але ж вона пройшла багаторічний вишкіл, бувши свідком гарячкових вибухів Джералда О’Гари.
Скарлет, власне, й не хотіла виявляти такої нестриманості, вона щиро прагнула бути Френкові доброю дружиною, бо любила його й була вдячна, що він допоміг врятувати Тару. Проте Френк так часто і з різних приводів випробовував її терпіння, що вона просто не витримувала.
Та й не могла вона поважати чоловіка, який дозволяв їй верховодити ним, і ще її страшенно дратувала його боязкість та нерішучість у скрутніші моменти — коли йшлося чи то про неї, чи про когось іншого. Але вона могла б ще примиритися з цим усім і навіть відчути себе щасливою,— тепер, коли її грошові проблеми певною мірою залагодились,— якби, на свою прикрість, не переконувалася раз у раз, що Френк і свої справи вів кепсько, і їй не давав змоги порядкувати належним чином в її власних справах.
Як вона й побоювалась, він відмовився стягувати гроші за несплачені рахунки, а коли зрештою взявся за це з її принуки, то якось через силу й ніби вибачаючись. З цього Скарлет остаточно переконалася, що родина Кеннеді довіку житиме у вельми скромному достатку, коли вона сама не візьметься добувати гроші, як це собі постановила. Їй уже було ясно, що Френк до кінця свого життя ладен порпатися у цій зачуханій крамниці. Він начебто не усвідомлював, які благенькі їхні гаразди і як важливо заробляти більше грошей у ці непевні часи, коли гроші — єдиний захисток від усіляких нових знегод.
9
Йдеться про капітана Джеймса Буллека (1823—1901), що в роки війни вів переговори в Англії про будівництво військових суден для Конфедерації.