— А ви знаєте кого-небудь з куклукскланівців? Скажімо, Томмі Велберн або Г’ю, вони...?
Рет нетерпляче пересмикнув плечима.
— Звідки мені це знати? Я відступник, перекинчик, пристібай. Як я можу такі речі знати? Я знаю тільки, на кого янкі мають підозру, і досить цим людям схибити хоч одним кроком, як вони вважай що в зашморгу. Про вас, то хоч би й усіх ваших сусідів повісили, я знаю, але втратити свої тартаки вам би все-таки не хотілося. З упертого виразу вашого обличчя я бачу, що ви мені не вірите, і мої слова падають на кам’янистий грунт. Тож я лиш одне скажу вам: тримайте пістолета завжди напохваті... а я, поки буду в місті, якось уриватиму часину супроводити вас у ваших роз’їздах.
— Рете, то це ви справді... Це ви, щоб оберегти мене...
— Атож, моя люба, моє хвалене лицарство вимагає, щоб я оберігав вас.— У чорних очах у нього зблиснули глузливі вогники, і серйозності мов і не було на його обличчі.— Чому саме? А тому, що я глибоко закоханий у вас, місіс Кеннеді. Так, я мовчки тужив за вами, жадав вас і обожнював з відстані, але бувши високодостойною людиною, як і містер Ешлі Вілкс, таївся з цим від вас. Ви, на жаль, Френкова дружина, і честь не дозволяла мені розкритися вам у своїх почуттях. Але навіть містера Вілкса честь іноді підводить, отож так і мене зараз моя честь підвела, і я відкриваю вам свою потаємну пристрасть і своє...
— Ой, облиште, ради Бога! — урвала його Скарлет, дратуючись, як завжди, коли він виставляв її за самозакохану дурочку, та й не хотілося їй, щоб Рет розводився про Ешлі та його честь.— А що по-друге ви хотіли сказати?
— Що?! Ви не даєте мені договорити, коли я тільки-но почав розкривати перед вами своє закохане, але зранене серце? Та нехай уже, а по-друге, я хотів сказати вам таке.— Глузливі вогники знову погасли в його очах, і лице потемніло й посерйознішало.— Я хочу, щоб ви щось зробили з цим конем. Він упертюх і губи в нього загрубли, мов залізо. Вам важко правити ним, правда? Так ось, якщо коня понесе, ви нізащо його не стримаєте. А якщо він скине вас у канаву, загине й ваше немовля, і ви самі. Вам треба дістати для нього важче вудило, а як ні, то дозвольте я заміню його на лагіднішого коня з чутливішими губами.
Вона підвела погляд на його чисто виголене обличчя, за яким нічого не можна було прочитати, і раптом усе її роздратування вгамувалося, як раніше зникло збентеження, коли вони заговорили про її вагітність. Він був такий добрий до неї хвилину тому, так уміло розвіяв її ніяковість, коли вона, здавалося, ось-ось мала провалитися крізь землю від сорому. А тепер виявив ще більшу добрість, подумавши про її коня. Хвиля вдячності затопила Скарлет, і з’явилася думка: чом він не завжди такий?
— Справді, мені з цим конем важкувато,— покірно погодилась вона.— Буває, потім у мене цілу ніч болять руки. Зробіть з ним, як вважаєте за краще.
Його очі зухвало зблиснули.
— Це звучить так мило, так по-жіночному, місіс Кеннеді. Зовсім не у вашій звичайній владній манері. Тож-бо досить лише взятися належним чином, і вас можна зігнути, мов лозину.
Вона спохмурніла й знову спалахнула гнівом.
— Або зараз же геть з брички, або я вас огрію батогом. Не розумію, чому я терплю таке ставлення, чому намагаюся бути з вами лагідною. У вас нема ніякої вихованості. Ніякої моральності. Ви просто справжній... Ну, забирайтеся! Я не жартую.
Але коли він уже скочив на землю, відв’язав свого коня від брички й стояв на присмерковій дорозі, іронічно дивлячись на неї, вона не витримала й собі осміхнулася до нього.
Це правда, він брутальний, підступний, перед ним не можна ні з чим розкриватись, і ніколи не вгадаєш, коли вкладений йому в руки тупий ніж перетвориться раптом на гострого меча. Та попри все це він підносить на дусі, як... ну, як вихилена потай чарочка бренді!
Скарлет-бо за ці останні місяці призвичаїлася до спиртного. Повертаючись смерком додому, змокла на дощі, втомлена, затерпла тілом від кількагодинного сидіння у бричці, вона лише одним гріла собі душу — думкою про пляшку бренді, сховану у нижній шухляді бюрка під замком, щоб не натрапила Мамка своїм препильним поглядом. Доктор Мід не попереджував Скарлет, що в її стані не можна прикладатись до чарки: він і уявити собі не міг, щоб пристойна жінка взагалі могла пити що-небудь, міцніше за виноградне вино. Та ще хіба келих шампанського на весіллі або скляночку гарячого пуншу від застуди. Звичайно, трапляються на світі нещасні жінки, які п’ють і вкривають вічною ганьбою своїх рідних,— як ото бувають жінки психічно хворі, або розведениці, або такі, що разом з міс Сюзен Б. Ентоні[10] вважають, ніби жінкам треба дати виборче право. Але хоч як критично лікар ставився до поведінки Скарлет, він і не підозрював, що вона зазирає до чарки.
10
Сюзен Б. Ентоні (1820—1906) — американська суфражистка, активістка руху за емансипацію жіноцтва.