— А хіба те, що я зустрічався з Еріко Фукадою, має якесь значення?
Усікава знову спрямував до Тенґо долоню своєї маленької руки з на диво товстими пальцями.
— Та годі вам! Чого ви скипіли? Я ж не зі злості сказав. Я хочу лише підкреслити, що ви не досягнете добрих результатів, якщо задля заробітку розмінюватимете свій талант і час на дрібниці. Може, це зухвальство з мого боку, але я не хотів би бачити, щоб ваше чудове обдаровання — справжня відполірована перлина — через якісь нікчемні речі втратило свій блиск. Якщо людям стане відомо по ваші стосунки з Фукадою-саном, то до вас обов'язково хтось навідається. І почне переслідувати. Чогось шукатиме. Бо це настирливий тип.
Тенґо мовчки дивився на Усікаву. А той, примруживши очі, шкріб надзвичайно велику мочку маленького вуха. Дивитися на будову його тіла нітрохи не набридало.
— Ні-ні, я нікому не прохоплюся, — переконував Усікава. І жестом показав, як триматиме язик за зубами. — Обіцяю! Я вмію. мовчати. Кажуть, начебто в попередньому житті я був. молюском «хамаґурі». Вашу таємницю нікому не видам. Як знак особистої до вас прихильності.
На цих словах Усікава врешті підвівся з дивана й кілька разів розгладив складки на костюмі. Однак від цього вони не зникли, а зайвий раз тільки привертали до себе увагу.
— Якщо зміните свою думку щодо фінансової допомоги, то будь-коли подзвоніть за номером телефону, вказаним на візитній картці. Ще не пізно. Ні цього року, ні наступного, — сказав Усікава й вказівними пальцями двох рук показав, як Земля обертається навколо Сонця. — Ми вас не квапимо. Таким чином я принаймні дістав нагоду побачитися з вами й під час розмови передати наше послання.
Потім Усікава ще раз усміхнувся, ніби напоказ виставивши свої гнилі зуби, обернувся й вийшов з приймальні.
До початку наступної лекції Тенґо перебирав у пам'яті те, що почув від Усікави. Схоже, ніби цей чоловік докопався до того, що Тенґо брав участь у створенні «Повітряної личинки». Це прочитувалося в його манері висловлюватися. «Я хочу лише підкреслити, що ви не досягнете добрих результатів, якщо задля заробітку розмінюватимете свій талант і час на дрібниці», — натякав Усікава.
«Ми знаємо», — це, напевне, їхнє послання. «Таким чином я принаймні дістав нагоду побачитися з вами й під час розмови передати наше послання».
Невже тільки для того,щоб передати це послання, вони послали Усікаву й запропонували фінансову допомогу на три мільйони єн? Не дуже логічне пояснення. Нема потреби видумувати такий складний сюжет. Вони знають його слабину. Якщо збираються його шантажувати, то від самого початку могли виставити перед ним ці факти. А може, фінансовою допомогою намагалися його підкупити? У всякому разі, все це схоже на якусь інсценівку. А власне, хто вонитакі? Може, фонд «Нове Японське товариство сприяння розвитку науки й мистецтва» пов'язаний із сектою «Сакіґаке»? І чи взагалі таке товариство існує?
З візитною карткою Усікави Тенґо пішов до секретарки.
— Послухайте, у мене до вас ще одне прохання, — сказав він.
— Яке? — спитала вона, сидячи в кріслі.
— Подзвоніть туди й запитайте, чи це «Нове Японське товариство сприяння розвитку науки й мистецтва». І чи його директор Усікава є зараз на роботі. Якщо скажуть, що нема, то спитайте, коли повернеться. Якщо ж зацікавляться, хто питає, назвіть навмання будь-яке прізвище. Я сам міг би все це зробити, але побоююсь, що мій голос упізнає Усікава, якщо його застану.
Секретарка набрала номер кнопками. На тому кінці лінії підняли слухавку, й відбулася коротка, стисла розмова, як належить професіоналам.
— «Нове Японське товариство сприяння розвитку науки й мистецтва» справді існує, — розповіла секретарка. — Слухавку взяла тамтешня колега років двадцяти п'яти. Відповідь була досить чесною. Усікава справді там працює. Повернеться в офіс о пів на четверту. Мого прізвища не питала. На її місці я це зробила б.
— Звичайно, — погодився Тенґо. — В усякому разі, дякую.
— Нема за що, — відповіла вона, повертаючи йому візитну картку Усікави. — До речі, Усікава-сан — це той чоловік, який щойно сюди приходив?
— Так.
— Я бачила краєм ока, але чомусь він здався мені страшнуватим.
Тенґо запхав візитівку в гаманець.
— Гадаю, що враження не зміниться, навіть якщо довго на нього дивитися.
— Я ніколи не хочу судити про людей лише за їхньою зовнішністю. Бо вже помилялася і потім жалкувала. Та з першого погляду мені здалося, що цей чоловік не вартий довіри. Я й зараз так думаю.
— Так думаєте не ви самі, — сказав Тенґо.
— Так думаю не я сама, — повторила секретарка, ніби перевіряючи граматичну правильність речення.
— У вас шикарний жакет, — сказав Тенґо. Він щиро висловив своє враження, а не хвалив, щоб піддобритися до секретарки. Після того, як побачив Усікаву в зім'ятому костюмі, її льняний жакет модного крою скидався на незрівнянний убір, що спустився з неба у безвітряний день пополудні.
— Дякую, — відповіла секретарка.
— Однак те, що там підняли слухавку, не обов'язково свідчить про реальне існування «Нового Японського товариства сприяння розвитку науки й мистецтва», — сказав Тенґо.
— Це правда. Звичайно, все це може бути лише витонченим шахрайством. Бо досить провести телефонну лінію й отримати номер. Як у фільмі «Афера». [2]Але чого це вони до вас підсипаються? Ви, здається, не маєте стільки грошей, щоб вас можна було оббирати.
— Нічого не маю, — підтвердив Тенґо. — Крім душі.
— Усе це схоже на історію з Мефістофелем, — сказала секретарка.
— Мабуть, варто піти за цією адресою й переконатися, чи справді є такий фонд.
— Якщо вам удасться щось з'ясувати, то розкажете, добре? — сказала вона, перевіряючи манікюр примруженими очима.
«Нове Японське товариство сприяння розвитку науки й мистецтва» справді існувало. Після лекції Тенґо доїхав електричкою до станції Йоцуя, а звідти подався пішки до Кодзіматі. Користуючись адресою, вказаною на візитівці, зупинився перед входом до чотириповерхового будинку з металевою табличкою: «Нове Японське товариство сприяння розвитку науки й мистецтва». Його офіс містився на третьому поверсі поряд з «Музичним видавництвом Мікімото» та «Бухгалтерією Юкіди». Судячи з розмірів будинку, офіс фонду, напевне, не був просторим. А його зовнішній вигляд не свідчив, що всі заклади в ньому особливо процвітають. Звісно, самого погляду ззовні було не досить, щоб дізнатися, що відбувається всередині. Тенґо навіть збирався піднятись ліфтом на третій поверх і хоч по дверях здогадатися, що це за офіс. Однак трохи побоювався зустріти в коридорі Усікаву.
Тенґо сів на електричку й, повернувшись додому, подзвонив Комацу на роботу. Як не дивно, той підняв слухавку.
— Трохи кепські справи, — сказав Комацу більш підвищеним, ніж завжди, тоном голосу. — Вибач, але зараз звідси я не можу розмовляти.
— Комацу-сан, дуже важлива справа! — сказав Тенґо. — Сьогодні до мене у підготовчу школу навідався дивний чоловік. Схоже, ніби він щось знає про мою причетність до «Повітряної личинки».
Комацу кілька секунд мовчав.
— Гадаю, що хвилин за двадцять зможу тобі подзвонити. Ти зараз удома?
— Так, — відповів Тенґо. Комацу поклав слухавку. Очікуючи телефонного дзвінка, Тенґо наточив бруском кухонний ніж і заварив чаю. Якраз за двадцять хвилин пролунав дзвінок. Такої точності від Комацу Тенґо не сподівався.
Цього разу Комацу говорив набагато спокійніше. Очевидно, телефонував з якогось іншого, безпечнішого місця. Тенґо стисло переказав те, що почув у приймальні від Усікави.
— «Нове Японське товариство сприяння розвитку науки й мистецтва»? Про таке я не чув. Пропозиція трьох мільйонів єн — це щось незрозуміле. Звичайно, я також визнаю, що в тебе є майбутнє як письменника. Однак ти ще ні разу нічого свого не надрукував. Неймовірна річ. Щось за нею ховається.
2
«Афера» (оригінальна назва «The Sting») (1973) — відомий американський фільм про шахраїв та їхніх жертв Дж. Р. Хілла за участю Р. Редфорда й П. Ньюмена, який отримав сім премій «Оскара».