— А ці зонди мають нову конструкцію! — зауважив я.
— Це термометричні зонди, вони вимірюють температуру у різних водних товщах.
— А що це за прилади? Навіть не здогадуюсь, для чого вони потрібні.
— Тут не все так просто, професоре, будуть необхідні мої роз'яснення, — відповів капітан Немо. — Бажаєте їх вислухати?
— Звичайно! Перегодом він заговорив:
— У природі існує одна могутня сила, водночас податлива і проста в користуванні. Її можна використовувати за багатьох обставин, а на моєму кораблі усе залежить від неї, бо все працює на ній! Вона освітлює, опалює, змушує рухатися двигуни. Ця сила — електрична енергія!
— Електрична енергія? — здивовано вигукнув я.
— Так, професоре.
— Стривайте, капітане, а як щодо виняткової швидкохідності вашого судна? Який тут зв'язок? Якось це не в'яжеться з досить обмеженими можливостями електричної енергії. Наскільки я в цьому обізнаний, то досі потужність електрики була мізерною.
— Професоре, важливо не те, що ми використовуємо, а те, як ми це робимо. Справа в тому, що способи використання електричної енергії на моєму кораблі докорінно відрізняються від загальноприйнятих. На цьому прошу поки що вважати тему закритою!
— Не наполягатиму, капітане, поки мене вдовольняє ваша відповідь. Мушу зізнатися, що я просто вражений!
Все ж дозволю собі ще одне питання, якщо не заперечуєте. Елементи, які є джерелом цієї чудодійної сили, швидко вичерпуються, їх треба поповнювати, адже так? Яку ви маєте альтернативу хоча б для цинку? Адже ви не підтримуєте зв'язків із землею.
— Я відповім на ваше запитання, — діловито сказав капітан Немо. — Нагадаю, що морське дно зберігає багаті поклади різних руд, цинку, заліза, срібла і золота, які нескладно видобути і обробити. Але я не захотів споживати блага землі і вирішив задовольняти потреби свого корабля, користуючись виключно морською електричною енергією.
— Морською електричною енергією?
— Саме так, професоре. Море має достатньо цієї енергії. Я міг би запросто прокласти кабель на різних глибинах і отримувати струм від різниці температур у різних водних товщах. Та я обрав більш практичний спосіб.
— Який саме?
— Хлористого натрію у морській воді чимало. Саме цей натрій я виділяю з морської води і живлю ним елементи свого корабля.
— Хлористим натрієм? — я не вірив власним вухам.
— Так, професоре. Але не чистим. Поєднання ртуті і хлористого натрію утворює амальгаму, яка заміняє цинк в елементах Бунзена.[27]
Перебуваючи на судні, пам'ятайте лише про одне: все, що я маю, черпаю з океану! Океан забезпечує мене електрикою, а електрика дає «Наутилусу» тепло, світло, можливість руху — одне слово, життя!
— Але для життя потрібне повітря. Цього вам електрична енергія не дає!
— Якби була така необхідність, я міг би отримувати повітря, чистий кисень! Але такої потреби немає, принаймні зараз, поки я можу підніматися на поверхню океану, коли забажаю. Окрім того, хоча електрична енергія й не виробляє кисень, придатний для дихання, зате вона приводить у рух потужні насоси, які нагнітають повітря в спеціальні резервуари, а це дає мені змогу тривалий час перебувати в глибинних водах.
— Капітане, все це подиву гідне! — вигукнув я. — Ви зробили наукове відкриття, виявивши рухову потужність електричної енергії! Колись люди зрозуміють це, вас чекає слава!
— Я не прагну слави і не знаю, чи зрозуміє людство це коли-небудь, — спокійно відповів капітан Немо. — Я широко застосував цю неоціненну силу. Вона ллє на нас своє рівномірне і постійне світло, а це не до снаги навіть самому сонцю! А тепер погляньте на цей годинник: він електричний, точністю ж не поступається найкращим хронометрам. Я сконструював його за італійською розробкою, розділивши циферблат на двадцять чотири години, тому що для мене не існує ні дня, ні ночі, ні сонця, ні місяця — лише це штучне світло, яке занурюється разом зі мною у фантастичні морські глибини! Звіримо час? Мій годинник показує десяту ранку.
— Абсолютно точно!
— А ось як ще можна використовувати електроенергію. Цей циферблат показує, з якою швидкістю рухається «Наутилус». Він з'єднаний з гвинтом лага, і стрілка постійно інформує мене про швидкість судна. Ось дивіться, зараз ми рухаємося зі швидкістю, що не перевищує п'ятнадцять миль за годину.
— Неймовірно! — вигукнув я. — На своєму підводному судні ви забезпечили вирішення багатьох проблем, пов'язаних з виживанням, застосувавши силу, яка в майбутньому зможе замінити вітер, воду і парові двигуни!