— Це ще не все, пане Аронаксе, — сказав капітан Немо, підводячись зі стільця. — Якщо ви не проти, пропоную пройти на корму «Наутилуса».
На мене чекало знайомство з внутрішньою будовою надсучасного підводного човна. Ось його точний опис: їдальня завдовжки п'ять метрів, відділена від бібліотеки водонепроникною стіною; така ж за розмірами бібліотека; приміщення вітальні-музею завдовжки десять метрів, також відділене від п'ятиметрової у довжину капітанської каюти водонепроникною стіною; поряд моя каюта завдовжки два з половиною метри; а за нею — резервуар для зберігання повітря, який займає увесь простір аж до форштевня, себто сім з половиною метрів. Разом тридцять п'ять метрів! Водонепроникні перегородки і двері, що зачиняються герметично, були запорукою безпечного перебування на підводному судні у випадку течі в якійсь із його частин.
Далі капітан Немо повів мене вузькими проходами знову до самого центру судна. Там було одне вузьке приміщення з усіх сторін захищене водонепроникними перегородками. Залізний трап, пригвинчений до стіни, піднімався до самої стелі. Я поцікавився, куди він веде.
— До шлюпки, — лаконічно відповів капітан Немо.
— Оце так! Ви навіть шлюпку маєте?
— Ну звісно! Як же можна перебувати на морі без шлюпки? Це надійне веслове судно, легке і стійке. Ми його використовуємо для прогулянок і риболовлі.
— У такому випадку вам доводиться підніматися на поверхню моря, щоб спустити шлюпку на воду?
— А ось і ні! Шлюпка розміщується у спеціальній ніші в кормовій частині палуби «Наутилуса». Це палубне судно з водонепроникним віком. Трап веде до вузького люка в палубі «Наутилуса», який поєднується з ідентичним люком у дні шлюпки. Через них я потрапляю в шлюпку, тієї ж миті зачиняється палубний люк. А я одразу ж зачиняю отвір у шлюпці герметичною кришкою. Потім я відкручую болти, і шлюпка миттєво випливає на поверхню води. Тоді я відчиняю герметичний люк шлюпки, ставлю щоглу, піднімаю вітрила, берусь за весла — і прошу, я у відкритому морі!
— Фантастично! А як же ви повертаєтеся на борт «Наутилуса»?
— Я не мушу повертатися, пане Аронаксе! «Наутилус» піднімається за мною на поверхню океану.
— Ви і ваш екіпаж спілкуєтесь за допомогою телепатії? Як довго вам доводиться чекати, щоб вас забрали?
— Лічені хвилини! Та ми не телепати. Все набагато простіше: шлюпка поєднана з судном електричним кабелем. Я даю телеграму — ось і все!
— Ай справді! — погодився я, надивившись тут на всілякі чудеса і поволі призвичаївшись до них. — Це просто і зручно!
І ми пішли далі, минаючи сходи. Ми пройшли повз прочинені двері невеликої каюти (завдовжки не більше двох метрів), у якій мирно відпочивали Консель і Нед Ленд. Потім капітан відчинив наступні по коридору двері, і ми зазирнули в камбуз[28] завдовжки три метри.
Ніде правди діти, електрика виявилася зручнішою за газ. Усе тут готувалося на електриці. Проводи, приєднані до приладів у вигляді платинових пластин, розжарювали їх, підтримуючи у плиті температуру, необхідну для приготування їжі. На електриці працював і дистиляційний апарат, який перетворював морську воду на прісну, причому чисту як сльоза. За камбузом розміщувалася ванна кімната, комфортабельна і сучасна, з вентилями для холодної і гарячої води.
Далі розташовувався матроський кубрик, зі слів капітана, завдовжки п'ять метрів. Але туди двері були зачинені, тож мені, на превеликий жаль, не вдалося з'ясувати, скільки осіб обслуговувало «Наутилус».
Четверта водонепроникна стіна відділяла кубрик від машинного відділення — серця судна.
Капітан Немо натиснув на кнопку у стіні, і ми опинилися у приміщенні, де першокласний інженер (я не сумнівався, що ним був сам господар судна) встановив потужні машини, які рухали «Наутилус».
Машинне відділення, яке завдовжки простягалося приблизно на двадцять метрів, було яскраво освітлене. Це приміщення мало два відсіки: у першому розташовувались батареї, що виробляли електроенергію (міні-електростанція!), а в другому — двигуни, що обертали гвинт корабля.
Щойно ми увійшли в машинний відсік, як я відчув неприємний запах. Капітан помітив це і одразу ж пояснив:
— Ви відчуваєте запах газу, він виділяється під час виокремлення натрію. Що ж, доводиться з цим миритися! Але це терпимо, тим паче, що ми щоранку ретельно вентилюємо усі приміщення судна.
Я з особливою цікавістю оглядав машинне відділення «Наутилуса».
— Як бачите, пане професоре, — продовжував свою розповідь капітан Немо, — електроенергія, вироблена батареями, надходить до машинного відділення, приводить в рух електричні двигуни, які через складну систему передач забезпечують гребному гвинту обертовий рух. І уявіть собі, що гвинт, незважаючи на свій великий діаметр (а він становить шість метрів), за секунду робить сто двадцять обертів.