До літа того року склад експедиції збільшився до 123 000 осіб. Вони потерпали від пекельної спеки, москітів, незаселеної місцевості. Загони посувалися селами, де їх ненавиділи, вони викликали обурення і місцевих, і мексиканського уряду. У якийсь момент Панчо Вілья переховувався в гірській печері, одужуючи після кульового поранення під час сутички з мексиканською армією; дивлячися згори в долину, він бачив, як Першинґ тягає знесилених американських солдатів по горах, не наближаючись до мети.
Уже й зима в розповні, а Вілья й далі грав з американцями в кота й мишки. Американці сприймали все, що відбувається, як дешевий фарс, вони знову почали захоплюватися Вільєю, поважаючи його винахідливість у вислизанні від сильнішого ворога. У січні 1917 року Вілсон нарешті відкликав Першинґа. Коли військо поверталося до США, повстанці переслідували їх, змушуючи американців задіяти авіацію, щоб прикрити ар’єргард. Каральна експедиція сама зазнала покарання — це був принизливий відступ.
ОСЕЛ І САДІВНИК
Якось біда сталася з ослом: він у пригоді загубив хвоста; тепер він скрізь його шукав, бо гадав, дурний, що зможе його повернути на місце. Через луку осел потрапив до садка. Садівник побачив його і не міг стерпіти, як той робить капості, витоптуючи його рослини, — він розлютився, підбіг до осла й, не панькаючись, відтяв йому вуха, побив і вигнав геть зі своєї ділянки. Отак осел, який потерпав через утрату хвоста, мав тепер іще більшу скорботу, побачивши себе без вух.
Тлумачення
Вудро Вілсон організував каральну експедицію як демонстрацію сили: Він хотів провчити Панчо Вілью і таким чином показати всьому світу, що нікому — ні великим, ні малим — не дозволено нападати на могутні Сполучені Штати та сподіватися, що йому це минеться. Експедиція закінчиться за кілька тижнів, і про Вілью забудуть.
Але все пішло не за планом. Що довше тривала виправа, то більше виявлялися некомпетентність американців і розумність Вільї. Незабаром забули не про Вілью, а про рейд, із якого все почалося. У міру того як невелика прикрість перетворилася на міжнародну халепу, а розлючені американці виряджали до Мексики нові війська, дисбаланс між чисельністю сил переслідувача і переслідуваного — якому вдавалося лишатися на волі — перетворив усе на посміх. Зрештою, цей білий слон армії мусив принижено забиратися з Мексики. Каральна експедиція досягла протилежного тому, що мала зробити: Вілья не тільки залишився вільним, але й більш популярним, ніж раніше.
ОБДАРОВАНИЙ БИК
Одного разу, коли міністр юстиції Токудайджі як начальник імперської поліції проводив збори з підлеглими біля середніх воріт, бик, що належав посадовцю Акікане, відв’язався і забрів до будівлі міністерства. Він виліз на поміст, де сидів начальник, і ліг там, ремигаючи. Усі подумали, що це поважна прикмета, і бика хотіли скоріше відправити до віщуна інь-ян. Однак прем’єр-міністр, батько міністра юстиції, сказав: «У бика нема інтуїції. У нього є ноги, і він собі скрізь ходить. Нема рації низькооплачуваному посадовцю відбирати в низькооплачуваного посадовця нещасного бика, який йому потрібен для відвідування суду». Він повернув бика власникові і поміняв циновку, на якій той лежав. Після того нічого прикрого не сталося. Кажуть, що, коли ви бачите обдарування й не трактуєте його відповідним чином, обдарованість зникає.
Чи міг Вілсон учинити по-іншому? Він міг і далі тиснути на уряд Карранси, зажадавши від нього впіймати й видати Вілью. Оскільки багато мексиканців втомилося від витівок Вільї до початку каральної експедиції, можна було без розголосу вести з ними роботу й одержати їхню підтримку невеличкого рейду й захопити бандита. Можна було влаштувати пастку на кордоні з американської сторони, чекаючи на наступний рейд. Або на якийсь час дати спокій цій справі, чекаючи, доки мексиканці самі знищать Вілью.
Пам’ятайте: ваші клопоти — це також ваш вибір. Ви можете просто ігнорувати опонента, показати, що такі дрібниці вас не цікавлять. Це сильний хід. Те, на що ви не реагуєте, не може затягти вас у даремне протистояння. Ваша гордість не постраждає. Найкраща наука суперникові — не згадувати про нього. Якщо не вдасться його зігнорувати (адже Панчо Вілья вбивав американських громадян), слід потай знищити супротивника, але в жодному разі не привертати до нього уваги. Він або сам піде геть, або загине. Якщо ви марнуєте час і енергію на це, то робите помилку. Навчіться розігрувати карту презирства і повертайтеся спиною до того, що не зашкодить вам із часом.
Тільки подумайте: ваш уряд витратив 130 мільйонів доларів, щоб піймати мене. Військо переслідувало мене гористими теренами. Вони іноді проходили по 50 миль без води. У них нічого не було, крім сонця і москітів… І вони нічого не домоглися.
1527 року король Англії Генрі VIII вирішив позбутися дружини Катерини Арагонської. Катерина не змогла народити сина, спадкоємця, який продовжив би династію, і Генрі гадав, що знає причину: він пам’ятав уступ із Біблії: «А кожен, хто буде чинити перелюб із чиєю жінкою, хто буде чинити перелюб із жінкою свого ближнього, буде обов’язково забитий перелюбник та перелюбниця. А хто буде лежати із жінкою батька свого, він відкрив наготу свого батька, будуть обов’язково забиті обоє вони, кров їхня на них!»[23] Перш ніж вийти за Генрі, Катерина була дружиною його старшого брата Артура, але Артур помер через п’ять місяців. Генрі чекав належний час, а потім узяв удову брата за дружину.
Катерина була донькою короля Іспанії Фердинанда і королеви Ізабелли, і цей шлюб допомагав зберегти важливий альянс. Тепер же Катерина мала запевнити Генрі в тому, що її перший шлюб не був консумований. Інакше Генрі вважатиме їхній шлюб інцестом і недійсним. Катерина ж наполягала на тому, що після першого заміжжя зберегла свою цноту і що Папа Климент VII підтримав її, благословивши цей шлюб, — він би так не вчинив, якби вважав його інцестом. Однак минали роки, а Катерині не вдавалося народити сина, а на початку 1520-х років у неї почалася менопауза. Для короля це означало одне: вона не зберегла цноту, шлюб був інцестом, і Бог їх покарав.
Була й інша причина, чому Генрі вирішив спекатися Катерини: він покохав іншу, молодшу жінку Анну Болейн[24]. Він не тільки кохав її, але й сподівався отримати законного спадкоємця. Шлюб із Катериною мав бути скасований. Для цього католикові Генрі треба було звернутися до Ватикану. Однак Папа Климент ніколи б не скасував шлюб.
До літа 1527 року у Європі подейкували, що Генрі хоче зробити неможливе — скасувати шлюб проти волі Климента. Катерина не збиралася відмовлятися від трону і йти в монастир, як того хотів Генрі. Але в Генрі була своя стратегія: він припинив спати з Катериною в одному ліжку, заявивши, що вважає її невісткою, а не законною дружиною. Він наполягав на тому, щоб її називали принцесою-вдовою Вельскою — її титулом як удови Артура. Зрештою, у 1531 році він вирядив її з двору й доправив до далекого замку. Папа Римський наказав йому повернути її до двору під страхом екскомунікації — найстрашнішого покарання для католика. Генрі не тільки знехтував погрозою, а й наполягав на розірванні шлюбу з Катериною, а в 1533 році одружився з Анною Болейн.