Хоча Клеопатра встигла отримати багато листів і від самого Антонія, і від його друзів, вона ставилася до цих запрошень із такою зарозумілістю й насмішкою, що попливла Кидном проти води кораблем із визолоченою кормою, пурпуровими напнутими вітрилами і посрібленими веслами, які рухалися під звучання флейти в супроводі аргулів і кифар. Володарка спочивала під розшитим золотом балдахіном, убрана як Афродіта, якою зображають її художники, а обабіч ложа стояли хлопчики з віялами, наче ероти на зображеннях. Найгарніші її рабині стояли біля стернових весел і канатів, убрані як нереїди й харити. Чудові пахощі линули з незліченних курильниць до берегів річки. Величезні юрби супроводжували владарку вздовж обох берегів від самого гирла, а ще інші прийшли подивитися на неї із самого Тарсу; помалу спорожніла й торговиця, де на троні, що на трибуналі, чекав на владарку Антоній. І люди по берегах казали, що Афродіта пливе до Діоніса для добра Асії.
Антоній послав Клеопатрі запрошення на обід із ним. Натомість владарка просила його прийти краще до неї. Бажаючи відразу ж показати їй свою ввічливість і доброзичливість, Антоній виконав її волю. Пишнота оздоб, яку він побачив, не піддається опису, але найбільше його вразила велика кількість вогнів. Вони світилися і сяяли звідусіль, ще й так вигадливо з’єднувалися та спліталися в прямокутники й кола, що важко було відірвати погляд або уявити собі прекрасніше видовище.
На початку 1780-х років у Берліні гомоніли про дивну й видовищну медичну практику такого собі доктора Вайследера. Він демонстрував свої дива у величезній перебудованій пиварні, до якої, як помітили берлінці, почали вишиковуватися довжелезні черги сліпих, кульгавих, хворих, що їхні хвороби не виліковувалися традиційною медициною. Коли пішов поголос, що лікар піддає пацієнтів впливу місячних променів, його нарекли Місячним лікарем із Берліна.
1783 року стало відомо, що лікар Вайследер вилікував заможну жінку від жахливої недуги. Він одразу ж став знаменитістю. Спочатку лише берлінські злидарі у своєму ганчір’ї вишиковувались у черзі до пивниці, а нині розкішні фаетони паркувалися на вулиці, а в довжелезній черзі надвечір стояли пани в сурдутах і пані з грандіозними зачісками. Приходили навіть люди з незначними хворобами, просто з цікавості. Під час чекання в черзі бідніші пацієнти пояснювали панам і паням, що лікар приймає тільки від молодика до повні. Багато хто додавав, що вже піддавалися впливу цілющих сил, які лікар черпав із місячного світла. Навіть ті, кому покращало, продовжували приходити, бо їх вабило це сильне відчуття.
Усередині пиварні на відвідувачів чекала дивна і збудлива вистава: у фойє було повнісінько людей усіх класів і етносів, справжнє вавилонське стовпотворіння. Крізь високі вікна на північній стіні фойє під різними кутами світило срібне місячне сяйво. Лікар і його дружина, яка начебто теж могла лікувати, практикували на другому поверсі, куди вели сходи в кінці залу. Коли черга наближалася до сходів, хворий чув згори крики і голосіння, і люди гомоніли, що це, мабуть, сліпий прозрів.
Нагорі черга поділялася надвоє: до північного кабінету — до лікаря і до південного — до його дружини, яка приймала тільки жінок. Нарешті, після кількох годин передчуттів і очікування в черзі, пацієнти-чоловіки поставали перед дивовижним лікарем, літнім чоловіком із віхтями сивого волосся, енергійним і трохи знервованим. Він брав пацієнта (скажімо, юнака, якого привів батько), оголював уражену частину тіла і піднімав до вікна, до світла місяця. Лікар розтирав уражену ділянку, щось бурмочучи, з розумінням дивився на місяць, а потім, одержавши платню, відпускав хлопчика і батька. Тим часом у кімнаті, що виходила вікнами на південь, дружина лікаря проробляла те саме з пацієнтками, що дивно, бо місяць не міг з’являтися в двох місцях одночасно, тобто він не міг світити відразу і з північного, і з південного боку. Либонь вистачало самої думки, ідеї та символу місяця, бо пані не нарікали, довірливо зауважуючи потім, що дружина Місячного лікаря мала таку ж цілющу силу, як і він.
Тлумачення
Доктор Вайследер, можливо, не мав ніяких медичних знань, але розумів людську природу. Він здогадався, що людям не завжди потрібні слова, раціональні пояснення або демонстрація можливостей науки, вони радше бажають безпосереднього впливу на почуття. Дайте їм це, а решту вони зроблять самі — наприклад, уявлять, що їх може вилікувати світло, відбите від скелі за чверть мільйона миль від них. Доктору Вайследеру не потрібні були пігулки, довгі лекції про силу Місяця або пристрої для підсилення сяйва променів. Він розумів: що простіший спектакль, то краще — просто місячне світло, сходи до неба, місячні промені, видимі й невидимі. Додаткові ефекти могли б тільки посіяти сумнів, що самого Місяця недостатньо. І Місяць виявляв свою силу, стаючи, як і протягом усієї історії, магнітом для фантазій. Асоціюючи себе з образом Місяця, лікар здобував владу.
Пам’ятайте: щоб здобути владу, потрібний метод, що зменшує витрати часу й зусиль. Треба вміти обійти людські підозри, обійти їхній впертий опір вашій волі. Таким ефективним методом є образи: вони не затримуються в голові, де містяться сумнів і опір, а апелюють прямцем до серця. Вони захоплюють зір, породжують потужні асоціації, об’єднують людей і збуджують їхні емоції. Засліплені сяйвом Місяця, об’єкти впливу не бачать фальші у вашій практиці.
1536 року майбутній король Франції Анрі ІІ зустрів свою першу коханку Діану де Пуатьє. 37-річна Діана була вдовою великого сенешаля Нормандії. Натомість Анрі був моторним 17-річним юнаком, який щойно пустився берега. Спочатку їхній зв’язок здавався лише платонічним, і Анрі виявляв сильний духовний потяг до Діани. Але незабаром з’ясувалося, що він воліє спати в її ліжку, а не своєї молодої дружини Катерини де Медічі.
1547 року помер король Франциск, і Анрі зійшов на трон. Нова ситуація обіцяла певні небезпеки для Діани де Пуатьє. Їй щойно виповнилося сорок вісім, і, попри відомі холодні ванни, та ще й молодильне питво, вік починав брати своє; тепер, коли Анрі став королем, він міг повернутися до ліжка королеви і, як робили інші королі, вибрати собі коханку з гурту красунь, через яких Європа заздрила французькому двору. Зрештою, бадьорому королеві минуло лише 28. Але Діана так просто не здалася. Вона й досі вабила свого коханця, як і попередні 11 років.
За Середньовіччя символістський підхід був набагато очевидніший (…). Символізм, із погляду каузального мислення, був чимось на зразок розумового короткого замикання. Думка шукає зв’язок між двома речами не вздовж прихованих поворотів каузальних зв’язків, вона робить раптовий стрибок і виявляє цей зв’язок не як причино-наслідковий, а як зв’язок сигніфікатів…
Символічне мислення уможливлює нескінченну кількість зв’язків між речами. Кожна річ може означати певну кількість окреслених ідей завдяки різним своїм спеціальним якостям, а якість може мати кілька символічних значень. У величних концептів є тисячі символів. І мале може представляти славу величі. Горіх символізує Христа: ядро горіха — Його божественна природа, зелена й м’яка зовнішня оболонка — Його людська природа, тверда шкаралупа — хрест. Тож усі речі підносять його думки до вічного… Кожний коштовний камінь, крім природної краси, виграє безліччю символічних значень. Уподібнення троянд і цноти — це не просто поетичне порівняння, бо воно розкриває їхню загальну сутність. З появою в думках поняття логіка символізму гармонізує ідеї.
Секретною зброєю Діани де Пуатьє були символи і образи, яким вона завжди приділяла велику увагу. На самому початку її зв’язку з Анрі вона придумала вензель із початкових літер їхніх імен, що символізував їхній союз. Це спрацювало як магічний символ: він цей вензель тулив скрізь: на королівські шати, на пам’ятники, церкви, на фасад Лувру, а потім і на королівський палац у Парижі. Улюбленими кольорами Діани були чорний і білий; вона використовувала цю гаму для одягу і для різних емблем. І символ, і його значення легко впізнавалися. Однак невдовзі після того, як Анрі посів трон, Діана пішла ще далі: вона вирішила ототожнити себе з римською богинею Діаною, на честь якої її назвали. Діана була богинею полювання, що було традиційним дозвіллям королів і пристрастю Анрі. Важливо ще й те, що в мистецтві Відродження Діана символізувала цноту і чистоту. Для такої жінки, як Діана, ототожнення з цією богинею означало популярність цих символів при дворі та надання їй респектабельності. Символізуючи «чистоту» своїх стосунків із Анрі, вона також відмежовувалася від адюльтерів короля з коханками в минулому.
25
Автор в оригіналі подає не текст, перекладений із першотвору Плутарха, а сучасний переказ