Однак Павсаній і в Спарті продовжував одягатися в перському стилі. Через кілька місяців він своїм коштом найняв трирему і повернувся до Геллеспонту, розповідаючи співвітчизникам, що збирається продовжити боротьбу проти Персії. А насправді в нього були інші плани: зробитися правителем Греції за допомогою самого Ксеркса. Спартанці оголосили його ворогом держави і відрядили корабель для його затримання. Павсаній здався, упевнений, що йому вдасться легко зняти із себе звинувачення в зраді. На суді випливло, що під час свого командування він раз у раз ображав своїх співвітчизників, споруджуючи пам’ятники собі, а не на пошану міст, що їхні армії билися разом із ним, як установлено звичаєм. Проте Павсаній домігся свого: попри підтвердження його численних контактів із ворогом, спартанці відмовилися ув’язнювати чоловіка такого шляхетного роду й відпустили його.
Веnе vixit, qui bеnе latuit. — Добре живе той, хто вміло ховається.
Мудреці [повинні бути] подібними до скринь із подвійним дном: коли хтось, піднявши покрівець, зазирне всередину, він не побачить увесь вміст.
Уважаючи тепер себе недоторканим, Павсаній найняв гінця, щоб доправити листа Ксерксу, а гонець натомість відніс листа спартанській владі. Урядники захотіли дізнатися більше і наказали гінцеві зустрітися з Павсанієм у храмі, де вони могли сховатися за перегородкою та підслухати розмову. Їх шокувало почуте: вони доти не чули, аби таку зневагу до їхніх звичаїв висловлювали так зухвало, ще й зробив це спартанець; вони домовилися відразу ж його заарештувати.
Дорогою з храму додому Павсаній якимось чином довідався про те, що сталося. Він кинувся до іншого храму, аби сховатися в ньому, але урядники пішли за ним і оточили храм вартовими. Павсаній відмовився здатися. Не бажаючи силоміць виводити його зі священного храму, урядники й далі тримали його в пастці, доки Павсаній не помер від голоду.
Тлумачення
На перший погляд може здатися, буцімто Павсаній просто полюбив чужу культуру — таке споконвіку трапляється. Йому не до душі був спартанський аскетизм, і він захопився перською схильністю до розкоші й чуттєвої насолоди. Перські шати й парфуми давали йому відчуття звільнення від грецької дисципліни та простоти.
Так воно буває, коли люди приймають культуру, у якій не виховувалися змалку. Однак часто до цього примішується ще щось: люди, які виставляють напоказ свій захват чужою культурою, демонструють зневагу і неприйняття своєї власної. Вони показують свою нову екзотичну поставу, аби відокремитися від простих людей, які безумовно підкоряються місцевим законам і традиціям, і виразити своє відчуття вищості. В іншому разі вони поводилися б із більшою гідністю та поважали б тих, хто не поділяє їхніх бажань. Їхня потреба настільки драматично демонструвати свою відмінність часто викликає неприязнь у людей, чиїй вірі вони кидають виклик, можливо непрямо і тактовно, але однаково це образливо.
Фукідід писав про Павсанія: «Через свою зневагу до законів та імітацію чужинських манер він викликав до себе підозру в тому, що не бажає підкорюватися загальним нормам співжиття». Культури мають норми, що відбивають сторіччя спільних вірувань та ідеалів. І не думайте безкарно кпити з таких речей. Покарання прийде, хоча б через ізоляцію в стані реального безсилля.
Багато з нас, наче Павсаній, чує пісню сирен про екзотичне й чуже. Це бажання повинне мати межі, стримуйте його. Хизуючись своєю насолодою від чужинської ментальності й поведінки, ви насправді демонструєте інше: вашу вищість над оточенням.
КОЛИ МІНЯЮТЬСЯ ВОДИ
Якось Хідр, учитель Муси, звернувся до людей із осторогою. Прийде день, сказав він, коли вся незапасена вода у світі зникне. Потім вода оновиться завдяки іншій, і від неї люди втрачатимуть розум. Тільки один чоловік прислухався до цієї поради. Він набрав води й поніс її в безпечне місце, де й зберігав, чекаючи, коли вода зміниться.
У призначений день водотоки перестали текти, криниці висохли, і чоловік, який слухав і побачив, як це стається, пішов до своєї хованки й пив запасену воду. Коли він побачив зі схованки, що водоспади ожили, то пішов межи синів людських. Чоловік виявив, що зовсім змінилися в людей і думки, і мова, а про минуле й осторогу вони не пам’ятали. Коли він спробував поговорити з ними, то зрозумів, що вони вважають його божевільним, і люди, не розуміючи, ставилися до нього з ворожістю або співчуттям.
Спочатку він не пив нову воду, а щодня ходив пити до своєї схованки. Але зрештою він вирішив пити нову воду, не міг витерпіти самотності, думаючи весь час по-іншому. Напившись нової води, він став таким, як усі. Чоловік забув про воду у своїй схованці, а приятелі вважали його божевільним, що якимось дивом одужав.
Наприкінці XVI століття в Італії вибухнула бурхлива реакція проти протестантської Реформації. Контрреформація, як її назвали, мала власну інквізицію, покликану викорінити все відхилення від католицької церкви. Серед жертв був учений Галілео, але ще дужче переслідували домініканця й філософа Томмазо Кампанеллу.
Послідовник матеріалістичного вчення римського філософа Епікура, Кампанелла не вірив ні в чудеса, ні в рай, ні в пекло. Він писав, що Костел поширює цю облуду, щоб панувати над простим людом і тримати його в страху.
Ці ідеї наближалися до атеїзму, а Кампанелла сміливо їх висловлював. 1593 року інквізиція кинула його до в’язниці за єретицтво. Через шість років вирок пом’якшили, і Кампанеллу запроторили до кляштору в Неаполі.
За тих часів Південна Італія належала Іспанії, і в Неаполі Кампанелла приєднався до змови проти загарбників. Він сподівався встановити незалежну республіку на основі власних утопічних ідей. Італійські інквізитори разом з іспанськими колегами знову ув’язнили його. Цього разу його катували, щоб з’ясувати справжню природу його безбожних вірувань: його піддали тортурам la veglia[29], коли нещасного підвішували в позиції сидьма в кількох дюймах над сидінням зі шпичками. Витримувати таку позу було неможливо, і жертва опинялася на шпичках, що розривали її тіло.
Однак за ці роки Кампанелла дещо дізнався про владу. Розуміючи, що його можуть стратити за єретицтво, він змінив свою стратегію: він не зречеться вірувань, але подаватиме їх в іншій формі.
Щоб урятувати собі життя, Кампанелла вдав божевілля. Він переконав інквізиторів, що його вірування були наслідком неконтрольованого розумового розладу. Якийсь час тортури тривали, щоб перевірити, чи Кампанелла не симулює, але в 1603 році вирок замінили на довічне ув’язнення. Перші чотири роки він був прикутий до стіни в підземній темниці. Попри ці умови, він продовжував писати, але став розумнішим і не висловлював свої ідеї відверто.
У книжці «Іспанська монархія» він обстоював ідею, що Іспанія має божественну місію поширити свою могутність по всьому світу, а також давав іспанському королю поради в стилі Мак’явеллі, як цього досягти. Незважаючи на його інтерес до Мак’явеллі, книжка містила ідеї, що суперечили його власним. «Іспанська монархія» насправді була хитрістю, сміливою спробою показати його перехід до ортодоксії. Це спрацювало: 1626 року, через шість років після публікації, Папа, нарешті, звільнив Кампанеллу.