Незабаром після виходу на свободу Кампанелла написав «Переможений атеїзм», книжку, яка нападала на вільнодумців, мак’явеллістів, кальвіністів і єретиків усіх мастей. Книжку написано у формі дебатів, де єретики висловлюють свої думки, а їм протиставляються аргументи на користь католицизму. Звичайно, Кампанелла змінився, і книжка це доводить. Але невідомо, чи й справді доводить.
Аргументи єретиків ніколи не звучали з такою силою і свіжістю. Удаючи, ніби подає їхні погляди лише для того, щоб їх розкритикувати, він насправді з дивовижною пристрастю сформулював звинувачення католицизму. Виступаючи від імені іншої сторони, нібито його боку, Кампанелла оперував затертими кліше і плутаними поясненнями. Короткі й промовисті аргументи єретиків здавалися сміливими і щирими. Довжелезні аргументи на захист католицизму були непереконливі й важкі для читання.
Читачі-католики вважали книжку неоднозначною і сумнівною, але не могли назвати її єретичною та жадати, щоб автора повернули до в’язниці. Зрештою, він, захищаючи католицизм, використовував їхні аргументи. Але в наступні роки «Переможений атеїзм» став біблією атеїстів, мак’явеллістів і вільнодумців, які використовували аргументи Кампанелли для захисту власних небезпечних поглядів. Комбінуючи зовнішні прояви конформізму з висловленням власних поглядів у формі, зрозумілій його однодумцям, Кампанелла показав, що засвоїв науку.
Ніколи не заперечуйте думку іншої людини, бо, навіть досягнувши віку Мафусаїла, вам усе одно не вдасться переконати її відмовитися від усіх тих абсурдних речей, у які вона вірить. Краще також не поправляти людей під час розмови, з якими б добрими намірами ви це не робили, бо образити людину легко, але дуже важко, якщо не неможливо, загладити кривду.
Якщо вас дратують абсурдні зауваження двох співрозмовників, чию розмову ви випадково почули, уявіть собі, ніби ви слухаєте діалог двох дурнів у комедії. Probatum est[30]. Якщо людина приходить у світ, вважаючи, що буде всіх учити важливим речам, нехай буде вдячна долі, якщо встигне вернутися на старе сміття.
Тлумачення
Під загрозою страхітливих переслідувань Кампанелла замислив три стратегічних ходи, які врятували йому життя, звільнили з в’язниці і дали змогу продовжувати висловлювати свої погляди. Спочатку він симулював божевілля: середньовічне визнання недієздатності як еквівалент нинішнього перекладання провини на батьків. Потім він написав книжку, у якій викладав погляди, прямо протилежні власним. Зрештою, це був найвдаліший хід, він оприлюднив свої ідеї, водночас нібито засуджуючи їх. Це давній, але дієвий трюк: ви вдаєте, ніби незгодні з небезпечними ідеями, але, висловлюючи свою незгоду, надаєте цим ідеям глибини і виразності. Ви ніби погоджуєтеся з панівною ортодоксією, але знавці зрозуміють вашу іронію. Ви захищені.
У суспільстві певні цінності і традиції неуникно втрачають зв’язок із вихідними мотивами й стають репресивними. І обов’язково знайдуться ті, хто повстане проти реакції, плекаючи ідеї, що випереджають свій час. Кампанелла змушений був зрозуміти, що нема рації оприлюднювати небезпечні ідеї, якщо це приносить вам лише страждання і переслідування. Мучеництво нічого не дає: краще жити в жорстокому світі й навіть процвітати в ньому. Тим часом знайдіть спосіб висловити свої ідеї для тих, хто вас розуміє. Не кидайте перли перед свиньми, бо матимете лише клопіт із того.
Я довго не говорив про те, у що вірив, і не вірив у те, що говорив, а якщо колись я скажу правду, то заховаю її за стількома брехнями, що знайти її буде нелегко.
Ми всі брешемо і приховуємо власні почуття, бо цілком вільне вираження соціально неможливе. Змалку ми вчимося приховувати свої думки, кажучи те, що люди від нас хочуть почути, робимо це обачно, щоб не образити їх. Для більшості це природно: є ідеї й цінності, які люди приймають, і сперечатися безглуздо. Ми віримо в те, що хочемо, але поза домом надягаємо маску.
Проте є люди, які вважають такі обмеження неприпустимим порушенням їхньої свободи, які прагнуть довести вищість своїх цінностей і вірувань. Однак їхні аргументи мало кого переконують, і ображених буває набагато більше. Аргументи не працюють, бо більшість людей тримається своїх ідей і цінностей, не замислюючись над ними. У їхніх віруваннях є великий емоційний складник: насправді вони не хочуть трансформувати спосіб свого мислення, і, коли ви кидаєте їм виклик — чи безпосередньо за допомогою аргументів, чи опосередковано через свою поведінку, — вони ставляться до вас вороже.
МІСТЯНИН І МАНДРІВНИК
«Озирнися, — сказав містянин, — це найбільший ринок у світі». — «Звичайно, ні, — заперечив мандрівник. «Ну, може, не найбільший, — сказав містянин, — але вже напевно найкращий». — «Ви і в цьому помиляєтеся, я можу розповісти вам…»
Мандрівника ховали в присмерку.
Мудрі й розумні люди рано доходять висновку, що можна демонструвати звичаєву поведінку й висловлювати звичаєві ідеї, не вірячи в них. Влада, якої вони завдяки цьому досягають, дає їм змогу думати, як їм заманеться, ділитися цими думками з тими, з ким хочуть, не зазнаючи при цьому ні ізоляції, ні остракізму. Здобувши владу, вони зможуть переконати ширше коло в слушності своїх ідей, роблячи це опосередковано і вдаючись до стратегій Кампанелли — іронії та інсинуацій.
Якби Мак’явеллі мав монарха за учня, то найперше він би йому порадив написати книжку проти мак’явеллізму.
Наприкінці XIV століття іспанці почали масово переслідувати євреїв: їх тисячами вбивали, а решту виганяли з країни. Ті, хто залишався в Іспанії, мали перейти в католицтво. Але протягом 300 наступних років іспанці виявили тривожний феномен: багато новонавернених зовні жили як католики, але зберігали юдейські вірування, дотримувалися своєї релігії в приватному житті. Багато хто з цих маранів (від іспанської лайки «маррано», що означала «свиня») домігся високої посади на державній службі, поріднився з великим панством через шлюб, удавав християнську побожність, і раптом на схилі віку виявлявся юдаїстом. (Іспанська інквізиція була покликана дати їм раду.) З роками вони опанували мистецтво лицемірства, виставляючи напоказ розп’яття, роблячи щедрі пожертви церквам і припускаючись антисемітських зауважень, — і все це для збереження внутрішньої свободи і вірувань.
Марани знали, що в суспільстві головне — зовнішні прояви. І сьогодні те саме. Стратегія проста: наслідувати Кампанеллу, який написав «Переможений атеїзм», імітувати приєднання до більшості, навіть удавати завзятого захисника панівної ортодоксії. Якщо ви будете дотримуватися традицій на людях, нікому не спаде на думку, що в приватному житті ви мислите інакше.
Не обманюйте себе, нібито сьогодні вже нема давньої ортодоксії. Джонас Солк, приміром, гадав, що наука поза політикою і соціальними умовностями. І ось, працюючи над створенням вакцини проти поліомієліту, він порушив усі правила: оприлюднив своє відкриття до демонстрації його науковій спільноті, привласнив собі заслуги розроблення вакцини, не віддавши належне першопрохідцям і зробивши із себе зірку. Людям він, може, подобався, але вчені піддали його осуду. Через неповагу до професійної етики він опинився в ізоляції і витратив багато років, щоб залагодити цю справу, одержати фінансування і налагодити співпрацю.