РИБА В ПОДАРУНОК
Кун-ї Хсю, перший міністр Лю, любив рибу. Тому люди в усій країні свідомо купували рибу, щоб подарувати йому. Однак Кун-ї не брав подарунків. Через це молодший брат дорікав йому: «Ти ж любиш рибу. Чого ж ти відмовляєшся від дарованої риби?»
Кун-ї відповів: «Саме через те, що я так люблю рибу, я не беру рибу, яку вони дарують. Якщо я візьму від них рибу, я буду їм зобов’язаним. Якщо я буду комусь зобов’язаним, то доведеться колись переступити закон. Якщо я переступлю закон, мене усунуть із посади. Коли мене звільнять із посади, я не зможу сам собі постачати рибу. І навпаки, якщо я не візьму рибу від прохачів, мене не змістять із посади, і я зможу завжди купувати рибу».
Тлумачення
По-перше, оповідка показує важливий аспект грошей: люди створили їх і наділили значенням і цінністю. По-друге, у таких речах, як гроші, надвірний найбільше цінує емоції та почуття, пов’язані з ними, і тому їх варто мати. Урок простий: що більше ваші подарунки і прояви щедрості пов’язані з почуттями, то сильніше вони впливають. Об’єкт або концепт, які заряджені емоцією або зачіпають чутливі струни, впливають краще, ніж гроші, які ви марнуєте на дорогий, але неживий подарунок.
Якось Акімото Сузутомо, заможний аматор чайної церемонії, дав слузі 100 ріо і загадав купити велику піалу в одного продавця. Побачивши піалу, слуга засумнівався в тому, що вона стільки коштує, і сторгувався за 95 ріо. Через кілька днів, коли Сузутомо почав користуватися піалою, слуга з гордістю розповів йому, що він зробив.
Я відбирав гроші лише в тих, хто радо приставав на мої авантюри, аби ошукати інших людей. Вони прагнули грошей заради грошей. А мені гроші потрібні були заради розкоші і задоволень, які гроші могли дати. Такі люди мало знали — і ще менше дбали — про своїх людей. Якби вони краще вивчали людську натуру і більше спілкувалися зі своїми спільниками та менше переймалися всесильним доларом, то не ставали б такими легкими мішенями.
«Який же ти невіглас! — вигукнув Сузутомо. — Піала, за яку просять 100 ріо, може бути тільки сімейною реліквією, а продають її лише тоді, коли сім’я у скруті. У цьому разі вони сподіватимуться знайти когось, хто дасть за піалу навіть 150 ріо. То ким же треба бути, щоб знехтувати їхніми почуттями? Крім того, престижно мати в себе раритет за 100 ріо, а річ, придбана за 95 ріо, справляє кепське враження. Тож щоб я більше цієї піали не бачив!» І він замкнув піалу й ніколи не виймав її.
Тлумачення
Коли ви сторговуєтеся за меншу ціну, то часом удається заощадити п’ять ріо, але кривда, якої ви завдали, і враження дешевості, яке ви створюєте, може коштувати вам репутації, яку владні люди цінують понад усе. Навчіться платити повну ціну — це вам придасться.
Десь на початку XVII століття у Японії група генералів перед важливим боєм улаштувала змагання з куріння запашностей. Кожен учасник докладав якийсь приз для переможців — луки, стріли, сідла та інші речі, про які мріє воїн. Повз проходив даймьо Дате Масамуне, і його вмовили взяти участь у змаганнях. Як приз він запропонував калабаш, що звисав із його пояса. Усі розреготалися, бо нікому така марниця не потрібна. Зрештою, його слуга погодився на калабаш.
Однак, коли змагання закінчилося і генерали гомоніли біля намету, Масамуне привів свого чудового коня і подарував його слузі. «Цей кінь, — пояснив він, — вийшов із калабаша». Приголомшені генерали мимоволі пошкодували, що висміювали дар Масамуне.
Тлумачення
Масамуне розумів, що гроші дають власникові можливість дарувати людям радість. Що частіше ви можете це робити, то більший захват викликаєте. Якщо ви можете вивести коня з калабаша, то таким чином демонструєте свою владу.
Образ: річка. Щоб захистити себе або затримати воду, ви загачуєте її. Скоро, однак, вода стає застояною і шкідливою. У застояній воді виживають лише шкідливі форми життя; плавати в такій воді неможливо, комерція припиняється. Зламайте гатку. Коли вода тече і відбувається її кругообіг, вона породжує багатство і примножує силу. Для процвітання узбереж річка повинна періодично їх заполонювати.
Авторитетна думка: Якщо видатна людина — скнара, вона дурна, як пень, а найбільш небезпечний гріх для високопосадовця — жадібність. Скнара не завоює ні землю, ні владу, бо в нього замало друзів, які обстануть за ним. Хто хоче мати друзів, не повинен любити своє майно, а друзів слід набувати щедрими подарунками. Бо як природний магніт притягує до себе залізо, так, даруючи золото і срібло, людина приваблює серця інших («Роман про троянду»[33], Ґійом де Лоррис, бл. 1200—1238 рр.[34]).
Владні люди ніколи не забувають, що пропонована даровизна завжди приховує обман. Друзі, які пропонують безоплатні послуги, згодом захочуть від вас щось набагато дорожче за суму, яку ви їм заплатили б. Кожна махінація має приховані матеріальні й психологічні проблеми. Тож учіться платити, ще й добре платити.
З другого боку, цей закон відкриває величезні можливості для шахрайства і обдурювання, якщо застосовувати його навпаки. Стандартний прийом шахрая — спокушати дармовицею.
Найвправніше ним користувався надзвичайно успішний шахрай нашої доби Джозеф Вайл, він же Жовтий Хлопчина. Він рано зрозумів, що саме людська пожадливість уможливлює його шахрайські афери. «Це жадання отримати щось задарма, — писав він, — дорого обійшлося людям, які мали справу зі мною та іншими шахраями… Коли люди зрозуміють — у чому я сумніваюсь, — що вони не можуть отримати щось задарма, рівень злочинності знизиться, і ми всі житимемо в більшій гармонії».
За багато років Вайл розробив безліч способів шахрайства, спокушаючи людей легкими грошима. Він роздавав «задарма» нерухомість (хто ж не спокуситься на таке?), і потім простаки довідувалися, що мали заплатити лише 25 доларів за реєстрацію продажу. Оскільки земля не потребувала оплати, високий платіж здавався виправданим, і Вайл заробляв тисячі доларів на шахрайській реєстрації. За це він видавав простакам підробний документ. Іншим разом він казав їм про домовлені кінні перегони або про акції, що дають 200% за кілька тижнів. Оповідаючи свої вигадки, він бачив, як у простаків аж очі загоряються від думки про дармовицю.
Урок нескладний: принаджуйте жертву можливістю одержати легкі гроші. Люди здебільшого ліниві і хочуть, аби не працювати і щоб багатство впало їм з неба. За невеличку плату продайте їм пораду, як заробляти мільйони (Фінеас Тейлор Барнум зробив це у літньому віці), і ця невеличка сума перетвориться на цілий маєток, якщо його помножити на тисячі простаків. Підманіть людей перспективою легких грошей, і ви одержите можливість ще більше їх обдурити, бо жадібність достатньо сильна, аби засліпити ваші жертви. Як казав Жовтий Хлопчина, половина задоволення полягає в тому, щоб дати людям моральний урок: жадібність не окуповується.
Закон 41.
Не копіюйте великих людей
СУДЖЕННЯ
Те, що трапляється вперше, завжди здається кращим і оригінальнішим за те, що стається потім. Якщо ви наступник великої людини або нащадок знаменитих батьків, вам доведеться зробити вдвічі більше, щоб перевершити їх. Не розчиніться в їхній тіні та не загрузніть у чужому минулому. Утверджуйте власне ім’я та індивідуальність, змінивши план дій. Відцурайтеся владного батька, перевершыть його і досягніть влади, засяявши власним світлом.
34
Це застаріле датування. Докладніше датування
McWebb, Christine (ed.), Debating the Roman de la rose: A Critical Anthology. Trans. by Earl Jeffrey Richards. Series: Routledge Medieval Texts. New York: Routledge, 2007.
The Romance of the Rose: Third Edition Paperback — July 3, 1995 by Guillaume de Lorris (Author), Jean De Meun (Author), & 1 more.