Ті, хто не бажав ставати payeur[17], як їх називала Нінон, могли приєднатися до чималенької групи мучнів, як вона їх називала, тобто чоловіків, які відвідували її помешкання лише як друзі, шанувальники її дошкульних дотепів, її гри на лютні і товариства тогочасних інтелектуалів, зокрема Мольєра, Ларошфуко, Сент-Евремона. Але в мучнів залишалася можливість: час від часу вона обирала серед них favori[18], який ставав її безкоштовним коханцем, якому вона віддавалася на термін, який сама визначала: на тиждень, на кілька місяців, рідше на більш тривалий час. Payeur ніколи не міг стати favori, але й мучень не мав ніякої гарантії й міг залишатися розчарованим усе життя. Наприклад, поет Шарлеваль ніколи не користувався її прихильністю, але своїх візитів не припиняв, бо цінував її товариство.
БРЕХУН
Жив колись у Вірменії правитель, який був дуже допитливим, і, бажаючи нової розваги, розіслав по всій країні вістунів із таким оповіщенням: «Слухайте всі! Той, хто доведе, що він найнечуваніший брехун у Вірменії, отримає яблуко зі щирого золота з рук Його величності!» Звідусіль, із містечок і хуторів, до палацу потягнулися люди з усіх станів: князі, купці, селяни, священики, а також багаті й бідні, високі і низькі, худі й товсті. У країні не бракувало брехунів, і кожен розповів правителеві свою оповідку. Проте правитель усі ті брехні вже чув, і жодну з них не можна було назвати найвдалішою. Правителеві вже почала обридати ця нова затія, і він подумував відкликати змагання без оголошення переможця, аж ось постав перед ним бідняк у лахмітті з великим глеком під пахвою. «Чим можу прислужитися?» — запитав правитель. «Правителю! — звернувся до нього трохи збентежений бідняк. — Хіба ти не пам’ятаєш? Ти винен мені горщик золота, і я прийшов забрати борг». — «Ти взірцевий брехун та й годі, — спохмурнів правитель. — Нічого я тобі не винен!» Я — взірцевий брехун? — перепитав бідняк. — Тоді давай золоте яблуко!» Правитель, зрозумівши, що його одурили, спробував викрутитися: «Ні, ні! Ти не брехун!» — «Тоді віддай мені горщик золота, який ти винен мені, пане», — відповів хитрун. Правитель зрозумів, що йому ніде дітися, і віддав золоте яблуко.
Коли чутки про таку систему досягли верхів французького суспільства, на Нінон усі заповзялися. Нові правила куртизанки обурили королеву-матір і її двір. Проте жахливо для них було те, що чоловіків із її прихильників це не знеохотило — їх тільки побільшало, й у них дужче розпалилося бажання. Стало справою честі бути payeur, допомагати Нінон підтримувати триб її життя і яскравий салон, іноді супроводжувати її до театру, спати з нею, якщо вона цього захоче. Ще більше вирізнялися мучні, які втішалися її товариством задарма, і без особливої надії сподівалися стати колись її favori. Ця надія окриляла багатьох молодих аристократів: подейкували, буцімто ніхто з куртизанок не може перевершити Нінон у мистецтві любові. Тож сімейні та одинаки, старі й молоді потрапляли до її тенет і вибирали одну з двох можливостей, кожна з яких їх улаштовувала.
Тлумачення
Життя куртизанки давало певну владу, недоступну заміжній жінці, але з нею були пов’язані й очевидні небезпеки. Власне, чоловік, що платив куртизанці за послуги, володів нею, вирішуючи, коли він її братиме й коли згодом кине. З роками можливість вибору в куртизанки зменшувалася, бо до неї приходило чимраз менше чоловіків. Щоб не зазнати злиднів, їй треба було відкладати гроші замолоду. Тож загальновідома жадібність куртизанок відбивала практичну потребу, але це зменшувало їхню привабливість куртизанки, бо для чоловіків важлива ілюзія бути бажаними, їх відштовхує надмірна зацікавленість у грошах. А в постарілої куртизанки життя надзвичайно складне.
Джон Пірпонт Морґан Старший якось сказав знайомому ювелірові, що хоче купити шпильку з перлиною для краватки. Через кілька тижнів ювелір натрапив на дивовижну перлину. Він помістив її у вишукану оправу й відправив Морґану разом із чеком на 5000 дол. Наступного дня пакунок повернувся до ювеліра. У супровідній нотатці Морґан написав: «Мені подобається шпилька, але не подобається ціна. Якщо ви приймете вкладений чек на 4000 доларів, то поверніть, будь ласка, коробочку зі шпилькою з незламаною печаткою». Розлючений ювелір не взяв чек і з обуренням випровадив посланця. Він відкрив коробочку, щоб вийняти шпильку, але побачив, що її там нема. Натомість лежав чек на 5000 доларів.
Нінон де Ланкло жахалася будь-якої залежності. Вона рано пізнала, що таке рівність зі своїми коханцями і не хотіла прилаштовуватися до системи, яка залишала їй замало приємного вибору. Дивно, але запроваджена нею замісна система нібито задовольняла і її, і її адораторів. Можливо, payeurs і мали б платити, але той факт, що Нінон спатиме з ними лише тоді, коли схоче, збуджував їх більше, ніж стосунки з іншими куртизанками: вона віддавалася за власним бажанням. Мучні відчували свою вищість, бо їм не треба було ганьбитися, оплачуючи послуги; як члени братства адораторів Нінон вони могли в майбутньому сподіватися на найбільшу насолоду — перейти до категорії favori. Нарешті, Нінон не змушувала адораторів переходити до тієї або іншої категорії. Вони могли «вибирати», що їм до вподоби, і ця свобода прикривала їхню чоловічу гордість.
Така-от сила надання людям вибору або, радше, ілюзії вибору, бо вони грають картами, які ви їм роздали. У той час як альтернативи, запропоновані Іваном Грозним, містили певний ризик (один варіант узагалі міг призвести до втрати ним влади), Нінон створила ситуацію, у якій будь-який варіант був їй на користь. Payeurs давали гроші на утримання салону. А мучні забезпечували їй владу: вона могла оточити себе сонмом залицяльників, гаремом, із якого вибирала собі коханців.
Проте система спиралася на один критичний фактор: шанс, хоч і віддалений, що мучень стане favori. Ілюзія того, що багатство, слава або чуттєве задоволення можуть якось упасти з неба вашій жертві, — це та невідпорна морквочка, яка обов’язково має бути у вашому переліку варіантів вибору. Ця надія, хоч і слабка, змусить людей миритися з безглуздям, бо залишає їм найголовніше — мрію. Ілюзія вибору разом із можливістю блага в майбутньому затягне у ваші тенета і найзатятішого простака.
Такі слова, як «свобода», «опції», «вибір», збільшують силу можливості, яка уявляється значнішою за відповідну реальну вигоду. У разі ближчого розгляду наявний вибір — на ринку, на виборах, на роботі — помітно обмежений: це найчастіше вибір між А та Б, а решта абетки залишається недоступною. Але як тільки-но блимне десь міраж вибору, ми рідко згадуємо про відсутні опції. Ми «вибираємо» віру в те, що гра чесна і що ми маємо свободу. Нам краще не замислюватися над глибиною свободи вибору, тому що, коли свободи забагато, виникає занепокоєння. Фраза «необмежений вибір» звучить напрочуд багатонадійно, але необмежений вибір паралізував би нас, затьмаривши здатність вибирати. Нам зручніший обмежений діапазон вибору.
Людям розумним і підступним це дає широчезний простір для шахрайства. Бо люди, які розглядають альтернативу, не вірять, що ними маніпулюють і їх обдурюють, вони не бачать, що ви пропонуєте їм трішки свободи в обмін на потужне утвердження вашої волі. Тому звуження діапазону варіантів має стати складником ваших махінацій. Є така примовка, що, коли ви дасте пташці змогу самій увійти до клітки, вона набагато краще співатиме.