І нарешті, правда те, що можна інколи збільшити свою владу за допомогою примітивної вульгарності, яка своїми крайнощами може комусь сподобатися. Але якщо ви виграєте, виходячи за межі, відокремлюючи себе від людей вульгарністю, більшою за їхню, сама гра може стати небезпечною, бо завжди знайдуться люди, вульгарніші за вас, і вас легко замінять у наступний сезон кимось молодшим і гіршим за вас.
Закон 35.
Опануйте мистецтво розраховувати час
СУДЖЕННЯ
Ніколи не показуйте, що поспішаєте, бо поспіх видає невміння контролювати себе і свій час. Завжди намагайтеся здаватися спокійним, ніби знаєте, що врешті-решт усе буде гаразд. Навчіться вибирати слушний момент, тримайте руку на пульсі часу, тенденцій, що приведуть вас до влади. Навчіться відійти вбік, якщо час не приспів, а коли пора настане — бийте щосили.
УРОК СЕРТОРІЯ[20]
«Тепер сила Серторія швидко приростала, бо всі племена між Ебро[21] й Піренеями перейшли на його бік, і воїни з усіх усюд щодня приєднувалися до нього. Водночас його непокоїли відсутність дисципліни й самовпевненість новоприбулих варварів, які гучно спонукували його напасти на ворога й не бажали миритися з його тактикою вичікування, і тому він прагнув переконати їх своїми аргументами.
Проте, коли він побачив, що вони невдоволені й уперто наполягають на своїх вимогах незалежно від обставин, то дозволив їм учинити по-своєму та розпочати з ворогом бій; він сподівався, що їм завдадуть нищівної поразки, але повністю не знищать, і тоді вони почнуть краще слухатися його наказів.
Усе сталося так, як він і сподівався, і Серторій прийшов їм на допомогу, створив збірний пункт для втікачів і забезпечив повернення до табору. Наступним кроком було підбадьорення їхнього занепалого духу, а вже за кілька днів він скликав загальні збори. Перед тим він показав двох коней — старого й підупалого та великого, жвавого зі спадистим гарним густим хвостом. Біля слабкого коня стояв високий дужий чоловік, а біля сильного коня — приземкуватий і недорікуватий чоловік. За сигналом дужий чоловік ухопив свого коня за хвіст і щосили узявся тягти до себе, ніби хотів відірвати його, а недолугий почав висмикувати по волосині з хвоста сильного коня.
Дужий марно тягнув щосили, розважаючи глядачів, а тоді кинув цю мороку, а хирлявий швидко й майже без клопоту повисмикував увесь хвіст. Тоді Серторій звівся на рівні ноги та сказав: «Тепер ви бачите, друзі мої й прибічники, що наполегливість ефективніша за брутальну силу і що не можна подолати труднощів, якщо ви спробуєте робити все відразу, але все вдасться, якщо робити все поступово. Правда в тому, що постійна безперервна дія невідпорна, бо саме так Час захоплює і притлумлює найбільші сили на землі. Слід пам’ятати, що тепер Час — гарний друг і спільник для тих, хто розумно обирає слушний момент, і найнебезпечніший для тих, хто кидається в бій у невідповідний момент».
Жозеф Фуше починав як непримітний учитель школи-семінарії[22] і в 1780-ті роки понад 10 років переїздив із міста до міста, викладаючи хлопчикам математику. Але він ніколи не був церковною людиною і не висвячувався на ксьондза, бо в нього були більші плани. Він терпляче чекав на шанс зробити власний вибір. Коли в 1789 р. відбулася Французька революція, Фуше облишив чекати: він зняв сутану, відпустив довге волосся і став революціонером. Такий був дух часу. Небезпечно було пасти задніх у таку добу. Фуше не барився: він став другом вождя революціонерів Робесп’єра і швидко зміцнив своє становище в лавах повстанців. 1792 року Нант обрав Фуше своїм представником у Національному конвенті (створеному того ж року для розроблення нової конституції Французької республіки).
Коли Фуше прибув до Парижа, щоб зайняти місце в Конвенті, стався розлам між поміркованими і радикальними якобінцями. Він відчував, що в тривалій перспективі не переможе жодна зі сторін. Революціонери, які починають заколот, і ті, хто їх підтримує, рідко втримують владу; біля керма опиняються ті люди, які завершують революцію. Саме до них і хотів долучитися Фуше.
У нього було неймовірне відчуття часу. Спочатку він належав до поміркованих, бо їхня була більшість. Коли ж настав час вирішувати — стратити чи ні Луї XVI, він побачив, що люди жадають одержати голову короля, і віддав свій вирішальний голос за гільйотинування. Відтак він став радикалом. Але в міру того як напруження в Парижі закипало, він відчув небезпеку тісних зв’язків із однією якоюсь фракцією, і тому погодився на посаду десь у провінції, де можна було цей період пересидіти. Через кілька місяців він отримав посаду проконсула в Ліоні, де наглядав за стратами десятків аристократів. Проте в певний момент Фуше зупинив убивства, бо відчув, що настрій у країні змінюється, і, попри кров на його руках, громадяни Ліона вітали його як рятівника від того, що потім назвали «терором».
Досі Фуше блискуче грав свою роль, але 1794 року давній друг Робесп’єр відкликав його до Парижа, аби одержати звіт за діяльність у Ліоні. Робесп’єр був рушійною силою терору. Він наказував рубати голови і правим, і лівим, а тепер і Фуше, якому він більше не довіряв, мав бути страчений. Протягом кількох тижнів тривала напружена боротьба: у той час як Робесп’єр відкрито картав Фуше, звинувачуючи його в небезпечних амбіціях і вимагаючи його арешту, меткий Фуше діяв не так прямолінійно, запевнивши собі підтримку тих, хто починав утомлюватися від диктаторської влади Робесп’єра. Фуше зволікав. Він знав: що довше протримається, то більше незадоволених громадян зможе залучити на свій бік. Потрібна була широка підтримка, перш ніж відкрито виступати проти впливового вождя. Він одержував підтримку і серед поміркованих, і серед якобінців, граючи на загальному страху перед Робесп’єром, — кожен боявся стати наступним, хто потрапить на гільйотину. 27 липня ця політика дала свої плоди: Конвент виступив проти Робесп’єра, не давши завершити йому промову. Його хутко заарештували, і за кілька днів до кошика гільйотини впала голова не Фуше, а Робесп’єра.
Повернувшись до Конвенту після смерті Робесп’єра, Фуше повівся абсолютно непередбачувано: він очолював змову проти Робесп’єра, і всі сподівалися, що він сидітиме серед поміркованих, але Фуше знову перекинувся до протилежної фракції і приєднався до радикальних якобінців. Можливо, вперше в житті він приєднався до меншості. Він чітко відчув настання реакції і розумів, що помірковані, які стратили Робесп’єра і зараз збиралися прийти до влади, розпочнуть новий раунд терору, цього разу проти радикалів. Отже, приєднавшись до якобінців, Фуше сидів разом із мучениками прийдешніх днів, тобто з людьми, яких уважатимуть невинними в бідах на їхньому шляху. Приєднання до тих, хто ось-ось мав стати командою лузерів, було ризикованим гамбітом, але Фуше, либонь, розрахував, що втримає голову на плечах і ще нацькує народ на поміркованих та спостерігатиме, як їх усуватимуть від влади. І справді, хоча помірковані у грудні 1795 року й закликали заарештувати його й гільйотинувати, минуло забагато часу. Страти стали вкрай непопулярні в народі, і Фуше ще раз пережив коливання маятника. До влади прийшов новий уряд — Директорія. Проте це був уряд поміркованих, а не якобінців, м’якіший за той, що поновив терор.