У кенінґах домінує функціональний характер. Вони менше визначають об’єкти своєю формою, аніж своїм застосуванням. Вони, як правило, оживляють те, до чого доторкаються, не загрожуючи обернути цей процес, коли їхня тема жива. Їх було безліч, а сьогодні вони майже забуті; саме цей факт спонукав мене підібрати деякі з цих зів’ялих квітів риторики. Я скористався з першого збірника відповідних текстів, укладеного зусиллями Сноррі Стурлусона{98} — відомого як історик, як археолог, як конструктор термів, як автор генеалогій, як президент асамблеї, як поет, як подвійний зрадник, що втратив голову на пласі, і як привид[41]. Він уклав цей збірник 1230 року, з метою просвіти. Він прагнув задовольнити дві свої пристрасті, які мали досить протилежне спрямування: прагнення до поміркованості й поклоніння культу предків. Йому подобалися кенінґи, а надто тоді, коли вони були не дуже заплутані й могли бути підтверджені класичним прикладом. Цитую його слова: «Цей посібник призначається для початківців, які хочуть набути поетичної вправності й удосконалити свої образи застосуванням традиційних метафор, а також для тих, хто прагне навчитися розуміти твори, в які закладено таємничий зміст. Треба шанувати ці історії, якими задовольнялися наші предки, але годиться, щоб християни знаходили в них підтвердження своєї віри». На відстані семиста років у часі таке розрізнення залишається корисним. Бо деякі німецькі перекладачі цього флегматичного північного «Gradus ad Parnassum»[42] пропонують його читачам як Ersatz[43] Біблії і при цьому присягаються, що постійне читання норвезьких оповідок — це найефективніший засіб для того, щоб повернути в Німеччину справжній німецький дух. Доктор Карл Конрад — автор неймовірно скаліченої версії трактату Сноррі та власної брошури з п’ятдесяти двох «недільних уривків», які належать до так званих творів, що складають святе письмо «істинно германського благочестя», — чи не наймоторошніший приклад.
Трактат Сноррі називається «Прозова Едда». Вона складається з двох частин, написаних прозою, й однієї, де подаються лише вірші, що й дало авторові підстави назвати її «прозовою». У другій частині розповідається про пригоди Еґіра, або Глера, надзвичайно обізнаного в мистецтві чаклування, який зустрічався з богами у фортеці Асґард, що її смертні називають Троєю. Надвечір Одін{99} звелів принести мечі, відполіровані до такого блиску, що можна було обійтися й без іншого світла. Глер заприятелював зі своїм сусідом, яким був бог Браґі, вельми досвідчений у красномовстві та віршуванні. Смертний чоловік і бог передавали один одному великий ріг із медовим трунком і розмовляли про поезію. Бог розповідав своєму співрозмовникові про метафори, які треба застосовувати у віршуванні. Нині я часто користуюся цим божественним каталогом.
Я включив до нього й ті кенінґи, про які тут уже згадував. Укладаючи цей каталог, я відчув радість, яка, либонь, притаманна філателістам.
| оселя птахів | повітря |
| оселя вітрів |
| стріли моря | оселедці |
| кабан на хвилях | кит |
| дерево сидіння | лава |
| ліс на щелепі | борода |
| асамблея мечів | битва |
| ураган мечів | |
| зустріч джерел | |
| політ списів | |
| пісня списів | |
| свято орлів | |
| дощ із червоних щитів | |
| свято вікінґів |
41
«Зрадник» — мабуть, надто сильне слово. Стурлусон, схоже, був просто фанатиком, якого можна було використати в тих або тих цілях, неспроможний довго зберігати вірність одному володарю. У сфері інтелекту я знаю два такі приклади: приклад Франсиско Луїса Бернардеса{821} і мій власний. (
42
Сходинка до Парнасу» (