| людожер шолома |
бойова сокира
|
| добрий годувальник вовків |
| чорна роса домашнього вогнища |
сажа
|
| дерево вовків |
шибениця
|
| дерев’яний кінь[45] |
| дракон трупів |
спис
|
| змія щита |
| сидіння сокола |
долоня
|
| країна золотих перснів |
| дах кита |
море
|
| земля лебедя |
| шлях вітрил |
| поле вікінґа |
| луг меви |
| ланцюг островів |
| дерево круків |
мрець
|
| овес орлів |
| пшениця вовків |
| вовк припливів |
корабель
|
| кінь пірата |
| олень царів моря |
| лижви вікінґа |
| жеребець хвилі |
| плуг моря |
| сокіл узбережжя |
| камені обличчя |
очі
|
| місяці чола |
| вогонь моря |
золото
|
| постіль змії |
| блиск долоні |
| бронза розбрату |
| оселя дихання |
груди
|
| корабель серця |
| основа душі |
| сидіння сміху |
| сніг гаманця |
срібло
|
| крига горнів |
| роса терезів |
вернуться
«Поїхав на дерев’яному коні до пекла», — читаємо у двадцять другому розділі «Саги про Інґлінґів». «Вдова», «терези», «затискач», «кінець» — такими були назви шибениці в германському світі. У давні часи нью-йоркські бандити називали її «рамою». (Прим. авт.)