Алеф. Прозові твори

володар кілець	король
розподілювач скарбів
розподілювач мечів

кров скель	річка
земля сітей

струмок вовків	кров
приплив різанини
роса мерця
піт війни
пиво круків
вода меча
хвиля меча

коваль пісень

скальд

сестра місяця[46]	сонце
вогонь повітря

море тварин	земля
підлога бур
кінь туману

володар загонів

бик

зростання людей	літо
натхнення змій

брат вогню	вітер
ворог лісів
вовк такелажу

Я пропускаю метафоричні словосполучення другого ступеня, ті, котрі утворюються сполученням простого терміна з кенінґом, наприклад: вода палиці ран — кров; годувальник мев ненависті — воїн; пшениця червонотілих лебедів — труп; а також ті, що мають у собі міфологічні елементи: погибель гномів — сонце; син дев'ятьох матерів — бог Гаймдаль. Пропускаю також утворення тимчасові: паливо морського вогню — жінка, яка носить золотий медальйон[47]. З тих, які мають набагато більшу силу й утворюються від довільного злиття загадкових зворотів, назву лише один: ненависники снігу соколиного місця. Соколине місце — це долоня; сніг руки — гроші; ненависники снігу — ті чоловіки, які легко розлучаються з грішми, щедрі королі. Цей метод, як легко може переконатися читач, традиційний, коли йдеться про тих, хто дає милостиню; мета таких образних виразів — вихваляння не дуже активної щедрості, щоб стимулювати її. Звідси — багато різних назв для срібла та золота, звідси й усі ті образні вислови, які характеризують, короля: володар перснів, розподілювач майна, сторож добра. Звідси й такі перетворення, як рядки, наведені нижче, що належать перу норвежця Ейвінда Скальдаспілліра:

Хочу збудувати похвалу
Тверду й несхитну, як кам’яний міст.
Наш король не скупий, він охоче дарує
Розжарені вуглини зі своєї руки.

Це ототожнення золота й полум’я — небезпеки й осяйного блиску — не втрачає своєї ефективності. Акуратний Сноррі все пояснює: «Ми кажемо, що золото — це вогонь рук або ніг, бо воно має червоний колір, але срібло ми називаємо кригою або снігом, або градом, або памороззю, бо його колір — білий».

І додає: «Коли боги прийшли з візитом до Еґіра, той прийняв їх у своєму домі (а його дім — у морі) й осяяв їх брусками золота, що світились, як мечі на Вальгалі. Відтоді золото почали називати вогнем моря і всіх вод та річок». Золоті монети, золоті персні, викарбувані на золоті щити, мечі та сокири були винагородою скальдів; а в окремих надзвичайних випадках їх нагороджували також землями та кораблями.

46

У германських мовах, які мають категорію граматичного роду, сонце належить до жіночого роду, а місяць до чоловічого. Як стверджує Луґонес («El Imperio Jesuitico» («Імперія єзуїтів»), 1904), племена ґуарані у своїй космогонії вважали місяць чоловіком, а сонце — жінкою. Стародавня космогонія японців також включала в себе богиню сонця і бога місяця. (Прим. авт.)

47

Якщо Де Квінсі не помиляється (De Quincey. «Writings», vol. 11, p. 269), то випадкове застосування цього останнього образного звороту пов’язане з лихою Кассандрою з похмурої поеми Лікофрона. (Прим. авт.)