або такий Їтса{104}:
залишаться невідтворюваними й немислимими в іспанській мові…
Можна знайти й багато інших виправдань. Одним з очевидних є той факт, що ці не завжди точні вирази запам’ятовували один за одним учні скальда, але вони не викладалися перед публікою в якийсь систематичний спосіб, а лише під час читання віршів. (Простенька формула
була, мабуть, одним із небагатьох винятків.) Ми не знаємо, якими були закони цього словоутворення. Не знаємо, якими аргументами можна обґрунтувати відмінність кенінґів від доброї метафори Луґонеса{105}. До нас дійшли тільки окремі слова та вирази. Неможливо знати, яким тоном вони промовлялися, з яким виразом обличчя, чи з категоричною рішучістю, чи зі стриманою скромністю, чи були вони індивідуальними, як музика. Можна не сумніватися лише в тому, що були дні, коли вони виконували свою функцію дивувати й розважати публіку, і що їхня часом груба й недоладна дотепність зачаровувала червонолицих велетнів, жителів вулканічних пустель і порізаних глибокими фіордами узбереж не менше, аніж міцне пиво та поєдинки жеребців[67]. Цілком можливо, що їх вигадували у стані якоїсь таємничої радості. Сама їхня грубість — риби битви: мечі — можливо, відповідала стародавньому гумору, тим жартам, що їх полюбляли ті брутальні велетні з гіперборейських країв. У цій дикунській метафорі, про яку я щойно згадав, воїни та битва зливаються в невидимому плані, де висвистують мечі, завдаючи людям кривавих ран, і витає ненависть. Таку уявну картину ми бачимо й у «Сазі про Ньяла», на одній зі сторінок якої написано: «Мечі вистрибували з піхов, а сокири та списи літали та схрещувалися в повітрі. Зброя переслідувала їх з таким шалом, що вони мусили ховатися за щитами, та все одно багато були поранені, й на кожному кораблі помер бодай один воїн». Таке видіння бачили на кораблях відступника Бродіра перед битвою, в якій він наклав головою.
У казці 743 ночі з книги «Тисяча й одна ніч» я прочитав такі повчальні слова: «Не можна казати, що помер щасливий цар, якщо він залишає по собі такого наступника: делікатного, приємного, незрівнянного, хороброго, як лев, і вродливого, як ясний місяць». Порівняння, схоже, одночасні з епітетами германців, не кращі й не гірші, аніж у них, але вони мають іншу основу. Чоловік, якого порівнюють з місяцем, чоловік, якого порівнюють з диким звіром, не може бути сумнівним результатом розумового процесу: це миттєва й коректна істина двох інтуїтивних осяянь. Щодо кенінґів, то вони залишаються у своїх софізмах, у пихатих і млявих розумуваннях. Але можна навести й пам’ятний виняток, приклад вірша, в якому знайшла своє віддзеркалення міська пожежа, вогонь прекрасний і грізний:
Фінальна помста. Знак нога лопатки зустрічається не часто, але не рідше, ніж лікоть людини. Уявити собі цю ілюзорну ногу, яка стримить із рукава камізельки й у якійсь болючій агонії розділяється на п’ять пальців, означає інтуїтивно осмислити її фундаментальну рідкість. Кенінґи вселяють нам це почуття приголомшеного подиву, примушують нас відчужуватися від світу. Вони можуть мотивувати ту прозору спантеличеність, яка є єдиною гордістю метафізики, її винагородою і її джерелом.
Буенос-Айрес, 1933 р.
П о с т с к р и п т у м. Морис{106}, сумлінний і талановитий англійський поет, застосував чимало кенінґів у своїй останній епопеї, «Сіґурд{107} із роду Волсунґів». Назву кілька з них, не знаючи, запозичені вони в нього чи свої власні, чи ті й ті. Полум’я війни — знамено; приплив різанини, вітер війни — атака; світ скель — гора; ліс війни, ліс списів, ліс битви — військо; тканина меча — смерть; загибель Фафніра{108}, головешка битви, гнів Зиґфріда — його меч.
67
Я маю на увазі стародавній спорт, поширений на цьому острові, покритому лавою та твердою кригою: бої жеребців. Роздрочені кобилами, в яких вони відчували гостру потребу, та криками людей, вони билися, кусаючи один одного до крові, а часто й завдаючи суперникові смертельних ран. До нас дійшли численні згадки про цю гру. Про одного капітана, який мужньо бився у присутності своєї дами, історик каже, що цей жеребець просто не міг не битися добре, адже його кобила дивилася на нього. (Прим. авт.)