Нам же він без ніякого заповіту залишив у спадок багатий на загадки світ Вавилонської бібліотеки, частиною якої став і сам. Частиною якої є і цей нехитрий, сповнений захоплення неперевершеним майстром містифікації текст, — якщо вірити його словам. У своєму оповіданні Борхес змалював структуру цієї монструозної бібліотеки доволі чітко, тому в багатьох виникало і виникає бажання обрахувати її гіпотетичні розміри та порівняти з чимось відомим людству. Один з таких обрахунків твердить, що обсяг Вавилонської бібліотеки перевищує обсяг видимого Всесвіту в 10611338 разів. Одначе, як показала практика, обсягу уяви Хорхе Луїса Борхеса виявилося достатньо для того, щоби вмістити таку моторошно-неосяжну структуру. На сторінках цієї книги закарбована незбагненно крихітна, але безцінна дрібка цієї фантастичної книгозбірні, і я щиро сподіваюся, що ця стаття виявиться хоч у чомусь корисною інструкцією з безпечного подорожування бібліотечними світами незрівнянного Борхеса.
Вікторія Наріжна
ПРОЗОВІ ТВОРИ
Перекладено за виданнями:
Borges J. L. Historia universal de la infamia. — Madrid: Alianza Editorial, S. A., 1999; Borges J. L. Historia de la eternidad. — Madrid: Alianza Editorial, S. A., 1999; Borges J. L. Ficciones. — Madrid: Alianza Editorial, S. A., 1999; Borges J. L. Aleph. — Madrid: Alianza Editorial, S. A., 1999; Borges J. L. Otras inquisiciones. — Madrid: Alianza Editorial, S. A., 1999; Borges J. L. El Hacedor. — Madrid: Alianza Editorial, S. A., 1998
Всесвітня історія підлоти [2]
Передмова до першого видання
Експерименти з наративної прози, які складають цю книжку, були здійснені мною з 1933 по 1934 рік. Гадаю, вони стали наслідком мого перечитування Стівенсона{1} та Честертона{2}, а також вражень од перших фільмів Стернберґа{3} і, може, також від біографії такого собі Еварісто Каррієґо{4}. Тут має місце зловживання певними технічними прийомами: всілякими цифровими маніпуляціями, несподіваними розривами безперервності, зведенням усього життя людини до двох або трьох сцен. (Візуальні ефекти визначають характер новели «Чоловік із рожевого перехрестя».) Ці оповідання не є й не намагаються бути психологічними. Що ж до прикладів магії, про які розповідається наприкінці цього тому, то я не маю іншого права на них, крім права перекладача й читача. Іноді мені здається, що добрі читачі є ще загадковішими й незвичайнішими фантазерами, аніж добрі автори. Ніхто не переконає мене в тому, що твори, які Валері{5} приписував своєму давньому попередникові Едмонові Тесту{6}, значно поступаються фантазіям його дружини та його друзів.
Читання — це вид діяльності, що відбувається пізніше від написання; і це діяльність стриманіша, цивілізованіша й інтелектуальніша.
X. Л. Б.
Буенос-Айрес, 21 травня 1935 р.
Передмова до видання 1954 р.
Я сказав би, що бароко — це стиль, який свідомо вичерпує (або хоче вичерпати) свої можливості і який сусідить із карикатурою на себе. Даремно намагався Ендрю Ленг десь у вісімдесятих роках вісімнадцятого сторіччя пародіювати «Одіссею» Попа{7}; цей твір уже був власною пародією, і пародист був неспроможний підсилити його напругу. Бароко є назвою одного з різновидів силогізму; вісімнадцяте сторіччя використало це слово для називання певних спотворень в архітектурі та живописі, притаманних сторіччю сімнадцятому; я сказав би, що бароковим є завершальний етап будь-якого мистецтва, коли воно виставляє напоказ і розтринькує свої засоби. Прихильність до бароко властива інтелектуалам, і Бернард Шоу{8} проголосив, що всяка інтелектуальна праця має гумористичний характер. Цей гумор є мимовільним у творах Балтасара Ґрасіана{9}; умисним або схваленим — у Джона Донна{10}.
Уже надміру промовистий заголовок цих сторінок проголошує їхню барокову природу. Пом’якшити їх означало б їх зруйнувати; тому я цього разу волію віддати перевагу сентенції «що я написав, написав» (від Іоанна, 19, 22) і знову надрукувати ці оповідки через двадцять років такими, якими вони є. Це безвідповідальна гра боягуза, якому не стало духу написати власні оповідання і який почав розважати себе, фальсифікуючи та спотворюючи чужі історії. Від цих сумнівних експериментів автор потім перейшов до копіткого створення оповідки власного виробництва — «Чоловік із рожевого перехрестя», — яку він підписав ім’ям діда своїх дідів Франсиско Бустоса і яка мала несподіваний і дещо загадковий успіх.