/3/ Після цього, на захід сонця, зібравши стратегів і лохагів, Клеарх сказав: «Елліни, коли я звершував жертвоприношення, запитуючи про похід на царя, то жертви не були сприятливі. І зрозуміло чому. Як я тепер дізнався, між нами і царем знаходиться судноплавна річка Тигр[98], через яку можна переправитися лише на суднах, яких у нас немає. Неможливо нам залишатися і на цьому місці, бо тут не можна роздобути провіант. Але жертви були досить прихильні щодо нашого відходу до Кірових друзів. /4/ Тож учинімо так: розійтися і повечеряти, хто чим може; коли ж подадуть сигнал на відпочинок, споряджайтеся у дорогу; коли просигналять вдруге — кладіть поклажу на в’ючних тварин; за третім сигналом ідіть слідом за передовим загоном, тримаючи обози з боку річки, а важкоозброєних — скраю». /5/ Вислухавши його, стратеги й лохаги розійшлися і виконали наказ. З цього часу командував Клеарх, а ті скорялися; хоча вони й не обирали його командувачем, але на ділі переконувалися у його командирських здібностях і в тому, що усім іншим бракує досвіду.
/6/ (Довжина шляху, пройденого еллінами з Ефесу в Іонії до місця битви, становила дев’яносто три переходи — тобто 535 парасангів, 16 050 стадій, а відстань від місця битви до Вавілону, як казали, дорівнює 300 стадіям).
/7/ Звідси, з настанням ночі, фракієць Мільтокіф із своїми вершниками, числом близько 40, і пішими фракійцями, числом близько 300, перейшов на бік царя.
/8/ Клеарх повів решту згідно із встановленим порядком, і вони ішли слідом за ним і прибули до вихідної стоянки, до Аріея та його війська, близько опівночі. Військо залишилося у строю, а стратеги й лохаги зібралися в наметі Аріея. Елліни й Аріей, а також найзнатніші з його почту, дали клятву не зраджувати один одного і бути спільниками. А ще варвари поклялися вести військо правильним шляхом, без обману. /9/ Вони клялися в цьому, заколовши бика, кабана й барана[99], над щитом, причому елліни вмочували у кров меч, а варвари — наконечник списа. /10/ Після складення клятв Клеарх сказав: «Арією, оскільки у нас повернення буде спільним, поділися власними міркуваннями про подальший шлях: чи ми підемо тією ж дорогою, якою прийшли сюди, чи ти можеш вказати на іншу дорогу, зручнішу?».
/11/ Той сказав: «Якщо ми вертатимемося попереднім шляхом, то загинемо з голоду; бо й нині у нас зовсім немає провіанту. Навіть коли ми йшли сюди, то на відстані сімнадцяти останніх переходів ми не могли нічого роздобути у країні, а якщо і було що-небудь, то ми все понищили. Тож у нас тепер намір рушати довшою дорогою, де натомість не бракуватиме провіанту. /12/ Перші переходи зробимо довшими, аби відірватися від царя якомога далі. Як тільки ми відійдемо від нього на два чи три дні шляху, то цар уже не буде у стані наздогнати нас, бо він не посміє переслідувати нас із незначним військом, а ведучи велику кількість людей, він ітиме повільно. До того ж він також відчуватиме нестачу у провіанті. Ось такі, — сказав Аріей, — мої міркування».
/13/ Від такого вимушеного задуму можна було лише потай сховатися або зарадити йому втечею. Випадок став у пригоді еллінам. З настанням дня елліни і варвари вирушили в дорогу[100], маючи сонце правобіч себе, з наміром ще до заходу сонця дійти до сільських місцевостей у Вавілонії, Так воно й вийшло. /14/ Ще в сутінках вони помітили начебто сліди ворожої кінноти, і ті елліни, які у цей час не перебували у строю, побігли шикуватися, а сам Аріей (через поранення він їхав на колісниці) зійшов на землю і почав одягати на себе панцир, як і люди з його почту. /15/ Поки вони лаштувалися у бойовий стрій, повернулися послані вперед розвідники і повідомили, що кіннотників ніде не видно, натомість, пасеться в’ючна худоба. І в одну мить усім стало зрозуміло, що десь поблизу стоїть табором цар, бо ж навіть дим виднівся неподалік у селах.
/16/ Клеарх, бачачи, що солдати втомлені й виснажені від голоду, до того ж пора була пізня, не повів військо супроти ворога. Він не ухилявся і кудись убік, остерігаючись, щоб в Аріея не виникли підозри у втечі, тому і далі вів перед, на чолі передніх частин, і ввечері розташувався поблизу сіл, де все, навіть і дрова, були пограбовані царськими військами. /17/ Передові загони, одначе, розташувалися там, дотримуючись якогось ладу, проте війська, що підходили за ними у темряві, розмістилися на ніч абияк і, перегукуючись, здійняли галас, так що їх почули вороги, які отаборилися неподалік, і деякі навіть повибігали з наметів. /18/ Це з’ясувалося наступного дня, коли поблизу вже не виявилося ані в’ючної худоби, ані табору, ані диму. Мабуть, цар відійшов, злякавшись приходу війська, що й стало очевидним наступного дня. /19/ А втім, цієї ночі і на еллінів напав страх, що у такому випадку спричинилося до метушні й гармидеру. /20/ Клеарх звелів тоді елейцеві[101] Толміду, найкращому із своїх оповісників, закликати усіх до спокою й оголосити, що командири дадуть винагороду в один талант тому, хто вкаже на людину, яка запустила осла в табір. /21/ Почувши ці слова, солдати зрозуміли, що страх був марним і що з командирами усе гаразд, тому швидко заспокоїлися. Удосвіта ж Клеарх звелів шикуватися в бойовому ладі, як це робиться перед битвою.
Розділ З
/1/ А щодо страху царя перед можливим нападом еллінів, то це виявилося таким чином. Напередодні цар через гінців велів скласти зброю, а тепер, зі сходом сонця, він прислав вісників із пропозицією укласти мир. /2/ Коли ж вісники підійшли до передових постів, вони стали просити зустрічі з командирами. Варта повідомила про це, і Клеарх, який у цей час проводив огляд військ у строю, звелів передати вісникам зачекати, поки він не скінчить з оглядом. /3/ Вишикувавши військо фалангою і дуже щільними рядами[102], так що й гоплітів не було видно за щитами, він запросив вісників і сам вийшов їм назустріч, маючи із собою найкраще озброєних і найстатурніших з вигляду із своїх солдатів, і звелів іншим стратегам зробити те ж саме. /4/ Він підійшов до вісників і запитав у них, з якими намірами вони тут. Вони ж сказали, що з’явилися як уповноважені особи для укладення мирної угоди і повідомити еллінам умови царя, а цареві передати відповідь еллінів. Клеарх відповів: /5/ «Тоді скажіть йому, що спершу треба помірятися силами у бою, бо у нас нічого їсти, тому нема про що говорити з еллінами про спілку, не подбавши про те, щоб вони були ситі». /6/ Почувши це, посланці відбули і швидко повернулися назад, тож стало зрозуміло, що десь поблизу перебуває цар або ж якась інша особа з дорученням вести цю справу. Посли сказали, що цар з умовами еллінів ознайомлений і вважає їх слушними, а самі вони прийшли з провідниками: в разі укладення мирної угоди вони поведуть еллінів в області, багатющі на їстівні припаси. /7/ Клеарх запитав, чи умови мирної угоди стосуватимуться лише тих, хто піде і повернеться, чи вони будуть чинними для всіх. Посли відповіли: «Для всіх, аж поки не сповістять царя про ваші нові умови». /8/ Після цих слів Клеарх залишив послів і скликав раду. Було вирішено якомога швидше укласти мирну угоду і спокійно вирушати за провіантом, аби запастися ним. /9/ А Клеарх сказав: «Звісно, так і зробимо, проте з відповіддю не поспішаймо, а підождемо, нехай посли занепокояться і не думають, ніби вони чинять нам ласку. Гадаю, — додав він, — що й наших солдатів охопить тривога з приводу цього ж». Коли ж настав, на його думку, слушний час, він заявив, що укладає угоду і звелів негайно вести військо до багатих на провіант сіл.
/10/ Після укладення мирної угоди Клеарх вирушив у дорогу з військом, вишикуваним у бойовому ладі, до того ж сам перебував в задніх лавах. На шляху їм траплялися рови й канали[103], наповнені водою, через які можна було перейти лише за допомогою мостів. Вони влаштовували переправи із пальмових дерев, які зрубували з цією метою. /11/ Під час переправ усі пересвідчувалися в розпорядливості Клеарха: він керував роботами зі списом у лівій і з палицею у правій руці; коли ж він завважував, що хтось із приставлених до цієї справи виконує завдання абияк і недбало, він бив його, а потім, увіходячи в болото, сам допомагав, тому солдати, аби не осоромитися, працювали ще з більшим завзяттям. /12/ До цих робіт були залучені солдати віком до 30 років, та коли і старші за віком люди помітили, з якою старанністю трудиться Клеарх, то й вони втяглися у роботу. /13/ Клеарх дуже квапився, бо він не вірив, що канали заповнені водою внаслідок природних явищ — адже ж іще не настала та пора року, коли зрошують рівнину. Він підозрював, що цар звелів спустити воду, аби отаким чином ставити перепони на шляху еллінів.
98
Тигр — одна з найбільших річок Передньої Азії, бере свій початок у західній Вірменії, протікає на південь майже паралельно Євфрату, утворюючи разом з цією річкою так зване Дворіччя чи, грецькою, Месопотамію, впадає у Перську затоку.
99
Бики, кабани і барани зазвичай заколювалися греками під час промовляння найсвященніших клятв.
100
Мова йде про початок відступу греків з-під Кунакси. Перейшовши через Тигр по мосту на шляху з Вавілона в Сузи, військо вирушило на північ уздовж східного берега Тигра.
101
Елеєць — мешканець Елеї (Еліди), області, розташованої у північно-західній частині Пелопоннесу.
102
У вільному строю відстань від одного бійця фаланги до іншого (від списа сусіднього солдата і від грудей його до грудей солдата, що стояв за ним у наступному ряду) становила приблизно 1,85 м. У бойовому, щільному строю відстань становила 0,90 м.
103
Іригаційна система каналів і ровів у вавилонській області мала величезне значення для родючості країни. Докладна розповідь про це у Геродота (1,193).