/9/ Після цього, зібравши своїх власних солдатів, а також тих, хто перейшов до нього і всіх охочих з інших загонів, він сказав приблизно таке: «Солдати, тепер цілком зрозуміло, що Кір у таких обставинах поставиться до нас саме так, як ми до нього у своєму становищі. Адже ми вже не його солдати, оскільки не йдемо слідом за ним, а він для нас уже не грошодавець. /10/ Зрештою, він вважає, що ми вчинили стосовно нього несправедливо, тому, хоча він і посилав за мною, я не хочу йти до нього, головним чином, з почуття сорому, бо ж я цілком визнаю себе брехуном перед ним, до того ж боюся, як би він не помстився, адже я певен, що винен перед ним. /11/ Тож гадаю, не час нам сидіти спокійно, не думаючи ні про що, а вирішити, що слід робити в таких обставинах. Поки ми тут, треба, як на мене, подумати про цілковиту безпеку, так само, коли й відходитимемо, подбати про провіант; а без провіанту жодної користі ані од стратега, ані від простого солдата. /12/ Зрештою, Кір — найпалкіший друг для людини, з котрою у нього дружні стосунки, і найгрізніший для ворогів, бо ж, як ви самі бачите, він володіє бойовими силами, піхотою, кіннотою, а також флотом. Тож не личить нам баритися, хай кожен висловиться нині так, як, на його думку, якнайліпше учинити». На цьому він закінчив промову.
/13/ Після цього солдати почали виступати — одні за власною спонукою, інші ж, намовлені Клеархом. Останні доводили, що без прихильності з боку Кіра вони опиняться у безнадійному становищі — і коли залишатимуться на місці і коли підуть геть. /14/ Один із промовців, прикидаючись, буцімто він має чимхутчіш податися в Елладу, навіть запропонував «негайно вибрати інших стратегів, якщо Клеарх відмовиться відвести їх назад; запастися продовольством (базар[43] знаходився у варварському таборі) і лагодитися в дорогу; потім, прийшовши до Кіра, попросити у нього кораблі для зворотного шляху; якщо ж він не дасть їх, просити у нього провідника, котрий би провів їх дружньою країною; коли ж Кір відмовить і в провідникові, то слід якнайшвидше шикуватися в бойовий лад і вислати вперед загін для захоплення гірських вершин, перш ніж нас випередять Кір або кілікійці, у яких ми награбували всілякого добра». Ось такі поради давав цей промовець.
Після нього Клеарх сказав таке: /15/ «Хай ніхто із вас не каже, що я командуватиму у цьому поході. Багато підстав є для того, щоб мені краще не робити цього. Попри це, новому командирові, якого ви оберете, я коритимусь беззастережно, аби ви пересвідчилися, що я умію виконувати накази незгірше за будь-кого». /16/ Після цього підвівся інший промовець і почав доводити, що просити кораблі у Кіра — то безглузда порада, наче сам Кір звідкілясь роздобуде ще один флот для зворотного шляху, до того ж недоречно вимагати і провідника від людини, якій ми заподіюємо шкоди у її справі. «Гаразд, — говорив він, — покладемося ми на провідника, якого нам дасть Кір, то що ж завадить Кірові віддати наказ і перехопити позиції на гірських перевалах? /17/ А ще ж я особисто остерігаюсь того, щоб він, бува, не потопив нас тими ж трієрами, на які ми сядемо, щоб, бува, присланий провідник, якщо ми підемо за ним, не завів нас туди, звідки нема виходу. А йдучи від Кіра, я би порадив зробити це потай, усупереч його волі, проте це неможливо. /18/ Одначе усе це, як на мене, дурниці; я міркую так, що слушно було б послати тямущих людей разом із Клеархом до Кіра і спитати його, для якої справи ми потрібні йому. Якщо для такої, що подібна до нещодавньої, коли він теж користався найманцями, то варто погодитися з ним і проявити себе незгірш за попередніх учасників. /19/ Якщо з’ясується, що справа, до якої він узявся, значніша за попередні, складніша і небезпечніша, то розважливіше просити Кіра або умовити нас іти, і тоді взяти нас із собою, або ж відпустити нас із приязню, після того як він сам упевниться у слушності наших намірів. Відтак, сприяючи Кірові, ми би пішли з ним самохіть як друзі і помічники, а у разі відходу від нього, без будь-яких тривог верталися б додому. Відповідь Кіра нехай сповістять тут, а ми вислухаємо її і порадимося».
/20/ Цю пропозицію було схвалено. Вибравши посланців, відрядили їх з Клеархом до Кіра, і вони довели до його відома рішення солдатів. Той відповів, що до нього надходять чутки, ніби Аброком, його особистий ворог, перебуває біля Євфрату на відстані 12 переходів від них. І якщо Аброком справді виявиться там, то він за допомогою солдатів відомстить йому як слід, а якщо ж Аброкома не буде знайдено, то «...ми порішимо там на місці». /21/ Вислухавши ці слова, посланці передали їх солдатам. У тих, щоправда, не зникла підозра, що Кір веде їх супроти царя, але вирішили іти за ним. Вони зажадали збільшення платні. Кір обіцяв платити їм у півтора рази більше, аніж вони отримували доти, тобто замість 1 дарика — 1,5 дарика у місяць на кожного солдата. А про те, що їх ведуть на царя, — ніхто про це так і не чув привселюдно.
Розділ 4
/1/ Звідти Кір за два переходи проходить 10 парасангів до річки Псари завширшки у З плетри. Звідти він проходить за один перехід 5 парасангів до річки Пірама завширшки в 1 стадій[44]. Звідти Кір проходить за два переходи 15 парасангів до Ісс — приморського і прикордонного кілікійського міста — велелюдного і багатого.
/2/ Там він пробув 3 дні. До Кіра сюди прибуло 35 кораблів з Пелопоннеса під орудою наварха лакедемонця Піфагора[45]. Але із Ефеса їх вів єгиптянин Тамос разом із іншими 25 кораблями Кіра, за допомогою яких Тамос тримав в облозі Мілет, коли це місто було на боці Тіссаферна, а він підтримував Кіра. /3/ Крім нього, на цих кораблях прибув викликаний Кіром лакедемонець Хірісоф із 700 гоплітів, якими він командував, перебуваючи на службі у Кіра[46]. Кораблі стали на якір біля Кірового табору. Сюди ж прийшли до Кіра 400 гоплітів — еллінських найманців, які відокремилися від Аброкома і приєдналися до походу на царя.
/4/ Звідси він проходить в один перехід 5 парасангів до «брами» із Кілікії в Сирію[47]. «Брама» складалася із двох мурів, з яких одні,— внутрішні, розташовані з боку Кілікії, — їх охороняв Сіеннесій з кілікійською вартою, а зовнішні, розташовані з боку Сирії, подейкували, охоронялися загоном царських військ. Поміж цими мурами протікає річка з назвою Каре, завширшки в плетр. Увесь простір поміж цими мурами становить З стадії. А пройти силоміць, оминаючи мури, неможливо, бо прохід вузький, а мури сягають моря, і над ними здіймаються стрімкі скелі й на обох мурах височать вежі. /5/ Тож задля цього проходу Кір і викликав кораблі з метою висадити гоплітів по обидва боки «брами» і вибити ворожу варту, якщо вона охоронятиме сирійську «браму», а Кір припускав, що там стоятиме на чатах Аброком із численним військом. Насправді Аброком не виставив варти, а почувши, що Кір у Кілікії, повернувся назад із Фінікії і подався до царя, маючи при собі, як запевняли, трьохсоттисячне військо.
/6/ Звідси Кір проходить із Сирії[48] за один перехід 5 парасангів до Міріанди — приморського міста, заселеного фінікійцями. Це місце слугувало торговельним портом і там стояло багато вантажних кораблів. /7/ Там він пробув 7 днів. Ксеній — аркадець (стратег) і Пасій із Мегари, сівши у корабель і прихопивши із собою чимало коштовних речей, втекли. На думку багатьох, вони відчували себе ображеними за те, що Кір залишив у Клеарха[49] їхніх солдатів, які перейшли було до нього, аби повернутися до Еллади, а не йти супроти царя. Коли вони зникли в морі, поширилися чутки, нібито Кір женеться за ними на трієрах. Деякі хотіли, аби боягузів було спіймано, а деякі журилися з приводу можливого взяття їх.
/8/ А Кір скликав стратегів і сказав їм: «Ксеній і Пасій покинули нас. Але нехай вам буде відомо, що їм навряд чи вдасться сховатися, бо ж я знаю, куди вони пливуть; і вони не втекли від нас, бо у мене є трієри для захоплення їхнього корабля. Але, клянусь богами, я не переслідуватиму їх, щоб нікому не спало на думку дорікати мені, ніби я добре ставлюся до людей доти, доки вони мені потрібні, а коли хтось покидає мене, то я хапаю його, кривджу і відбираю майно. Тож нехай тікають і самі збагнуть, що вони гірше повелися з нами, аніж ми з ними. І хоча їхні дружини і діти перебувають під вартою у Траллах, у моїх руках, я не розлучатиму їх зі своїми чоловіками, але вони позбудуться тієї опіки, яку ті відчували як винагороду за попередні заслуги переді мною». Такими були його слова. /9/ Стосовно ж еллінів, то, якщо серед них і були особи, які опиралися походові вглиб країни, дізнавшись про Кірову великодушність, ще з більшою охотою та заповзятістю ішли за ним.
43
Солдати в грецькому війську не отримували пайка. Вони повинні були утримувати самих себе, купуючи продукти на базарі, якщо військо перебувало у дружній країні. У ворожій країні військо, як правило, жило грабежем. Лише у виняткових випадках, наприклад, під час переходу через пустелю, військо везло із собою запас продовольства. Одним з головних завдань для стратега була турбота про наявність базару із їстівними припасами поблизу стоянок війська.
44
Стадій — грецька міра довжини. Найбільше поширення мав аттіцький стадій, що дорівнював приблизно 0,177 км.
45
Перекручення Ксенофонтом історичних фактів, бо в іншому своєму творі «Грецька історія» він викладає ці події інакше. Насправді начальником морської експедиції був спартанець Самій, а не Тамос, а Піфагор, судячи з усього, — ім’я вигадане. У час написання «Анабазису» Ксенофонт перебував у цілковитій залежності від Спарти, тому не міг не брати до уваги її інтересів.
46
Згідно із свідченням Діодора (14,19), 800 спартанських воїнів під командуванням Хірісофа були послані Кірові Спартою у відповідь на його прохання про допомогу.
47
Геродот (5,52 і наст.) розповідає про укріплення, які були побудовані на великих трактах Персії і які він називає «брамою» або «проходами». Їх охороняли гарнізони, а відтак уряд мав можливість контролю за пересуванням шляхами велетенського царства. Про описану Ксенофонтом «браму» згадує докладно і Страбон (14,5,18; 16,2,8).
48
Мова йде про засновану перським урядом так звану провінцію по той бік річки, куди входили області на південь від Тавра й Амана і на захід від Євфрату. До неї належав і Кіпр.