/34/ Коли сонце стало схилятися до заходу, елліни встали і заявили, що пора розставити варту на ніч і віддати пароль. Вони попросили Севфа розпорядитися, щоб жоден фракієць не підходив уночі до еллінського табору. «Адже фракійці, — казали вони, — наші вороги, а ви, наші друзі, теж фракійці». /35/ Коли вони вийшли, то встав і Севф, вже без жодних ознак сп’яніння. Вийшовши з приміщення і покликавши вбік лише стратегів, він сказав: «Елліни, вороги ще й навіть не підозрюють про нашу спілку. Якщо ми підемо на них раніше, ніж вони вдадуться до захисту чи до вчинення опору, то ми, безсумнівно, захопимо як їх самих, так і їхнє майно». /36/ Стратеги погодилися з цим і попросили його вести військо. Він сказав: «Отже, будьте готові і чекайте на мене, а в потрібний час я прийду, візьму пелтастів і вас і разом з кіннотою поведу вас попереду». /37/ А Ксенофонт зауважив: «Подумай, одначе, чи не краще буде дотримуватися еллінського звичаю, бо ж ми вирушаємо у похід уночі. Адже вдень у походах попереду йдуть найпридатніші для цього, зважаючи на поверхню місцевості, загони — коли гопліти, коли пелтасти, а коли і кіннота, але вночі, за еллінським звичаєм, попереду йдуть завжди найповільніші загони — гопліти. /38/ Завдяки цьому військо не розпорошується і не губиться. А то буває, що загони, заблукавши, нерідко наштовхуються один на одного і, не розпізнавши своїх товаришів, починають битися між собою». /39/ Тоді Севф відповів: «Я згоден з вами, і я дотримаюсь вашого звичаю. Я дам вам у провідники стариків, найобізнаніших з країною, а сам разом з кіннотою піду за вами у хвості війська. А коли буде потрібно, я швидко проскочу вперед». Пароль визначили «Афіна», з огляду на свояцькі зв’язки. Вирішивши таким чином, вони пішли на відпочинок.
/40/ Близько опівночі з’явився Севф з вершниками в панцирах й озброєними пелтастами. Після передачі провідників попереду йшли гопліти, слідом за ними пелтасти, а кіннота утворювала ар’єргард. /41/ З настанням дня Севф проїхав уперед і похвалив еллінський звичай. За його словами, він сам разом з кіннотою під час нічних походів, навіть з невеликим супроводом, неодноразово відривався від піхоти. «Тепер, — казав він, — як це й належить, ми з настанням дня усі знаходимося вкупі. Але заждіть мене тут і відпочиньте, я дещо розвідаю і повернуся». /42/ Сказавши це, він поскакав через гору по якійсь дорозі. Доїхавши до засніженої вершини, він став шукати, чи немає де слідів людей, які вели вперед або назад. Але, переконавшись у тому, що ніхто не проходив цією дорогою, він швидко повернувся назад і сказав: /43/ «Воїни, усе буде гаразд з ласки богів, бо ми застукаємо їх зненацька. Я разом з кіннотою поскачу вперед, щоб у разі, коли хто трапиться нам на очі, він не зміг утекти і дати знати ворогам. Ідіть за мною, і якщо відстанете, то ідіть по кінських слідах. Перейдемо гори, а тоді прийдемо у людні і багаті села».
/44/ З настанням полудня він вже був на вершині гори і, побачивши внизу села, прискакав до гоплітів і сказав: «Я зараз звелю кінноті швидко спуститися на рівнину, а пелтастів спрямую в села. Ви ж старайтесь не відставати і відбивайте всіх, хто опиратиметься». Почувши це, Ксенофонт зіскочив з коня. Севф запитав його: «Чому ти зіскочив з коня, коли треба квапитися?». «Я розумію, — відповів Ксенофонт, — але ж справа не лише в мені одному. Гопліти ж побіжать швидше й бадьоріше, якщо я поведу їх пішки». /45/ Після цього Севф пішов, а з ним і Тімасій зі своїми 40 еллінськими вершниками. А Ксенофонт звелів усім легкоозброєним солдатам до 30 років виступити з лохів. Сам він побіг разом з ними вперед, а Клеанор повів решту. /46/ Коли вони вже прийшли в села, Севф з приблизно 30 вершниками підскакав до них і сказав: «Ксенофонте, вийшло так, як ти і казав: місцеві жителі в наших руках, проте мої вершники розсіялися врізнобіч, і я боюся, щоб вороги не зібралися разом і не завдали нам якогось клопоту. Тому треба кому-небудь з нас залишитися в селах, бо вони дуже людні». /47/ Ксенофонт відповів: «Тоді я з моїми солдатами займу вершини, а ти звели Клеанорові витягнути фалангу по рівнині уздовж сіл». Коли це було виконано, вони захопили близько 1000 рабів, рогатої худоби близько 2000 і дрібної худоби близько 10000 [голів]. Потім там же розташувалися на нічліг.
Розділ 4
/1/ Наступного дня Севф спалив дощенту села, не залишивши цілим жодного будинку, з метою нагнати страху на інших жителів країни і показати їм, яка доля чекає на них, якщо вони не скоряться йому, і пішов далі. /2/ Він послав Геракліда продати здобич у Перінфі, щоб було чим видати платню солдатам, а сам разом з еллінами розташувався табором на рівнині фінів. А фіни покинули свої домівки і втекли у гори. /3/ Тим часом випало багато снігу і настав такий холод, що вода, яку носили на обід, замерзала, так само і вино у глиняних посудинах, і в багатьох еллінів повідморожувалися носи й вуха. /4/ Тоді з’ясувалося, чому фракійці носять на головах і вухах лисячі шкури[273], а також хітони, які прикривають не тільки груди, але й стегна, а при верховій їзді — плащі, що сягають п’ят, а не хламиди[274]. /5/ Тим часом Севф послав декого з полонених у гори з наказом передати втікачам, що коли вони не повернуться до своїх осель і не підкоряться йому, то він спалить їхні села, а також хліб, і вони загинуть з голоду. Тоді з гір стали спускатися жінки, діти і старики; а молоді люди залишилися у селах біля підніжжя гори. /6/ Дізнавшись про це, Севф звелів Ксенофонтові взяти із собою наймолодших гоплітів і йти за ним. Вирушивши вночі, вони на світанку прийшли в села. Більшість фінів утекла, тому що гори знаходилися поблизу, але всіх схоплених Севф звелів, не даючи їм пощади, вбити дротиками.
/7/ Якийсь Епісфен з Олінфу побачив озброєного щитом юнака, майже хлопчика, якому загрожувала смерть, прибіг до Ксенофонта і став благати його, щоб той допоміг урятувати хлопчика. /8/ Ксенофонт пішов до Севфа, попросив не вбивати хлопчика. /9/ Севф запитав Епісфена: «Ти що, Епісфене, згоден померти замість нього?». Той підставив свою шию і сказав: «Рубай, якщо хлопчик згоден і буде мені вдячний». /10/ Севф запитав хлопчика, чи не вбити цього хлопчика замість нього? Хлопчик відмовлявся від цього і благав залишити обох живими. В цю ж мить Епісфен обійняв хлопчика і сказав: «Я покладу голову за нього у герці з тобою, Севфе, а хлопчика не дозволю вбивати». /11/ Севф розсміявся і дав свою згоду. Він вирішив розташуватися тут же, щоб ті, хто повтікав у гори, не могли набрати харчів з цих сіл. Сам він спустився на рівнину і став там табором, а Ксенофонт з добірними воїнами зупинився у селі біля підніжжя гори, решта еллінів розбили табір поблизу, посеред так званих гірських фракійців.
/12/ Відтак минуло кілька днів, і фракійці стали спускатися з гір до Севфа і вести переговори про союз і заручників. А Ксенофонт, прийшовши до Севфа, заявив, що його загін перебуває у невигідних умовах і вороги знаходяться поблизу. «Краще було б, — сказав він, — розташуватися просто неба в укріплених місцях, аніж у будинках, де еллінам буде непереливки». Але Севф підбадьорював його і вказав на наявних у нього заручників. /13/ Водночас дехто з фракійців, спустившись з гір, просив самого Ксенофонта сприяти в укладенні миру. Він погодився, вмовляючи їх не втрачати надії і запевняв, що вони не зазнають нічого лихого, якщо визнають владу Севфа. Насправді ж фракійці вели ці переговори з метою вивідування.
/14/ Усе це сталося вдень, а з настанням ночі фіни спустилися з гір і вчинили напад. Провідниками у них були господарі домів, бо інакше складно було в темряві знайти у селах житла і, крім того, через дрібну худобу будинки були оточені зусібіч високими частоколами. /15/ Підійшовши до дверей дому, одні метали дротики, інші били палицями, якими, за їхніми словами, вони користувалися для відбивання наконечників списів, а треті підпалювали житла і кликали Ксенофонта на ім’я, веліли йому вийти з дому і прийняти смерть, а то інакше погрожували спалити його тут же, на місці. /16/ Вже крізь покрівлю з’явився вогонь і солдати Ксенофонта стояли навколо нього в панцирах і шоломах, із щитами і мечами, коли Сілан із Макісти, юнак років 18, подав трубний сигнал. І в ту ж мить солдати з оголеними мечами вискочили з інших жител. /17/ Фракійці повтікали, перекинувши, згідно із своїм звичаєм, щити за спину. Деякі з них були захоплені у той час, коли вони перелізали через частокіл, бо ж, зачепившись щитами за кілки, вони зависали; інші згоріли, застрявши поміж покинутими там палицями, треті загинули, бо не знайшли виходу, решту ж елліни вигнали з села. /18/ Деякі з фінів, повернувшись, у темряві метали дротики в еллінів, які пробігали повз палаючі житла, метали з темряви в освітлений простір і поранили Ієроніма з Евбеї — лохага і Феогена з Локр — лохага. Щоправда, вбитих не було, проте у декого згоріла одежа та спорядження. /19/ Севф прибув на допомогу із сімома найпрудкішими вершниками і фракійським сурмачем. Як тільки до Севфа дійшли чутки про ці події, він звелів сурмити увесь час, поки поспішав на допомогу, що збільшувало страх у супротивників. Приїхавши до еллінів, він привітав їх і сказав, що вже, було, потерпав за еллінів, думаючи, що знайде там багатьох вбитих.