/10/ Після переходів пустелею, по той бік річки Євфрату військо розташувалося навпроти великого і квітучого міста Харманду. Там солдати купували продовольство, переправляючись на плотах таким чином: шкіряні лантухи, які були у них, вони набивали сіном, потім зв’язували і зшивали їх, щоб сіно не промокало[65]. На них вони переправлялися і забирали продовольство, вино, виготовлене з плодів пальми, і хліб із проса, бо цих продуктів у країні було вдосталь.
/11/ Тим часом декілька солдатів Менона невідь чому посварилися із солдатами Клеарха, і, з’ясовуючи суперечку між ними, Клеарх, неслушно вирішив, ніби винен солдат Менона, і завдав йому кілька ударів. Коли солдат прийшов до своїх, він поскаржився на Клеарха. Товариші, вислухавши його, обурилися і розізлилися. /12/ Цього ж дня Клеарх прибув до переправи через річку і, оглянувши там ринок, їхав верхи з невеликим почтом, оминаючи військо Менона, до свого табору. Кір у цей час ще не з’явився у табір, а лише був на підході до нього. Один із солдатів Менона, рубаючи дрова, побачив Клеарха, що проїжджав повз, і метнув у нього сокиру. Він, одначе, не влучив, але потім один за одним багато солдатів, піднявши крик, стали кидати каміння. /13/ Клеарх урятувався втечею до свого війська і в одну мить віддав наказ взяти зброю. Гоплітам він звелів стояти на місці, тримати перед собою щити; а сам, прихопивши з собою фракійців і вершників, яких у нього було понад 400 чоловік, — більшість з них теж були фракійці — помчав до Менонового табору з наміром завдати удару. Військо ж Менона вкупі із самим Меноном перелякалося і побігло до зброї, а деякі стояли з безпорадним виглядом. /14/ А Проксен, який зі своїм загоном гоплітів із запізненням прибув до табору, не гаючись, увійшов усередину між супротивні загони, звелів їм відкласти зброю і став умовляти Клеарха не затіювати сутички. Такі слова викликали лють у Клеарха, і він сказав, що Проксенові ліпше забиратися геть, адже його, Клеарха, мало не вбили камінням, тому він, Проксен, просто не розуміє вчиненої кривди. /15/ У цей час прибув Кір і, дізнавшись про загрозливі події, узяв у руки списи і разом із довіреними людьми в’їхав усередину між посвареними загонами й сказав: /16/ «Клеархе і Проксене і всі присутні тут елліни, ви не розумієте, що коїте. Якщо ви затієте один із одним бій, то будьте певні, що мене буде вбито в той же день, а вас — невдовзі, бо як тільки у нас почнуться чвари, усі ці варвари, серед яких ви перебуваєте, стануть ворожішими до нас, аніж ті, які перебувають у царя». /17/ Почувши ці слова, Клеарх схаменувся, а солдати з обох сторін, відклавши зброю, помирилися між собою.
Розділ 6
/1/ Коли вони вирушили звідти, щоб продовжувати похід, то їм у дорозі стали з’являтися кінські сліди і гній. Сліди, як припускалося, були від приблизно 2000 коней. На своєму шляху вершники (царя) спалювали траву і всіляку поживу. Тим часом перс Оронт, родич царя і, як подейкували, один з найудатніших у військовій справі персів, задумав зрадити Кіра, бо він і раніше ворогував з ним, але потім примирився. /2/ Він просив у Кіра 1000 вершників, запевняючи, що або переб’є вершників-паліїв, які їхали попереду, або, влаштувавши засідку, візьме їх у полон і не дасть решті спалювати і, в усякому разі, зробить так, аби вони, хоч і помітивши військо Кіра, не змогли сповістити про це царя. Вислухавши його, Кір пристав до цієї пропозиції, вважаючи її слушною, і дозволив Оронтові взяти вершників у кожного командира. /3/ Оронт, вибравши, на його думку, відданих солдатів, пише лист цареві і повідомляє йому про свій прихід із численною кіннотою і просить попередити про це свої роз’їзди, аби ті знали про цей вчинок і прийняли його як друга. У листі він також нагадував про колишню дружбу і вірність. Цей лист він дає надійній, на його думку, людині, а вона, узявши лист, передає його Кірові. /4/ Прочитавши лист, Кір бере Оронта під варту і скликає до свого намету знатних персів зі свого почту — семеро вельмож[66], а еллінським стратегам велить привести гоплітів та розставити їх для охорони намету. Вони виконали наказ і привели близько 4000 солдатів.
/5/ Клеарха ж він запросив у намет на спільне засідання, бо Кір та інші мали його за найшанованішу людину серед еллінів. Вийшовши звідти, Клеарх розповів приятелям, як відбувався суд над Оронтом, бо ж справа не вважалася таємницею. /6/ Він сказав, що Кір почав свою промову таким чином: «Друзі, я покликав вас на спільну раду, щоб ухвалити справедливий вирок перед богами і людьми ось цьому Оронтові. За батьковим бажанням він спочатку був відданий у моє підпорядкування. Проте згодом, підбурений, як він сам зізнається, моїм братом, затіяв війну супроти мене й утримував залогу в Сардах, тож я, воюючи з ним, невдовзі запропонував припинити розбій, а відтак уклав мир, обмінявшись потискуванням правої руки». /7/ Після цього Кір запитав: «Оронте, чи сподіяв я тобі якусь кривду?» Той відповів, що ні. Кір ще раз звернувся до нього «Отже, потім, не зазнавши від мене жодної кривди, ти порушив клятву і став чинити розбій у Місії, моїй країні?». Оронт не заперечив і цього. «Гаразд, — провадив Кір, — після того як ти збагнув власну слабкість, ти не пішов із каяттям до вівтаря Артеміди, а вмовив мене без якихось обопільних клятв у вірності?». Оронт погодився і з цим. /8/ «Чим же, — запитав Кір, — я скривдив тебе нині, що ти втретє відкрито шкодиш мені?». Оронт одізвався на це: «Справді, анічим». Тоді Кір запитав його: «Тобто ти визнаєш свою власну провину переді мною?». — «Так, мушу визнати», сказав Оронт. Тоді Кір знову запитав його: «То, може, ти й тепер не відмовишся від дружби та спілки зі мною?». А він у відповідь сказав: «Навіть якщо я і не відмовлюся від дружби з тобою, Кіре, то навряд чи ти довірятимеш мені». /9/ Відтак Кір звернувся до присутніх: «Ось ви бачите вчинки і слова цієї людини. Із вас спершу ти, Клеархе, скажи свій присуд». А Клеарх сказав: «Я раджу якнайшвидше спекатися цієї людини, аби надалі вона не завдавала клопоту, і в нас була б можливість добродіяти справді щирим друзям». /10/ Потім за словами Клеарха виступали й інші з такими ж думками.
Після цього, за наказом Кіра, усі присутні доторкнулися до пояса Оронта, що означало смертний вирок[67], причому усі повставали, в тому числі і родичі Кіра. Відтак його вивели ті, кому було доручено. А коли його побачили люди, які раніше падали перед ним навколішки[68], вони й тепер зробили це, хоч і розуміли, що його ведуть на страту. /11/ Після того, як він був введений у намет Артапана, найвідданішого із скіпетроносців[69]. Кіра, ніхто ніколи більше не бачив Оронта ані живим, ані мертвим, ніхто навіть не міг достеменно сказати, яким чином він помер, кожен уявляв це по-своєму. Навіть могили його ніколи ніхто й не бачив.
Розділ 7
/1/ Звідси Кір проходить землями Вавілонії у три переходи 12 парасангів. На третьому переході Кір робить огляд еллінів та варварів на рівнині опівночі: він вважав, що на світанку прийде цар із військом і здійснить напад. Кір звелів Клеархові командувати на правому фланзі, а фессалійцеві Менонові — на лівому, а сам вишикував своє військо у центрі. /2/ Після огляду вже вдосвіта прибули перебіжчики з війська великого царя і надали відомості про його сили.
Кір скликав еллінських стратегів і лохагів, обговорював з ними тактику бою, і підбадьорював присутніх, вселяючи в них бойовий дух такими словами: «Елліни, я закликав вас до війни як спільників не тому, що у мене бракує людей (варварів). А залучив вас на свій бік, бо вважаю вас відважнішими і надійнішими за слабкодухих варварів, хай навіть і дуже багатьох. Ви — вільнолюбні люди, гідні тієї свободи, яку ви здобули, яка, на мою думку, і є вашим щастям. І знайте, я теж ціную свободу над усі багатства і все інше. /4/ Зрештою, я з’ясую вам і те, яким чином відбудеться битва. Військо у царя — величезний натовп, і наступає він із галасом, і якщо ви витримаєте їхній натиск, то за подальше мені і самому соромно сказати, яких людей ви побачите перед собою в цій країні. Якщо виявите мужність і візьмете гору, то кожному з вас, хто забажає повернутися додому, я дам винагороду, гідну заздрощів, проте сподіваюся, що багато хто з вас волітиме залишитися у мене на службі».
65
Спосіб переправи через річку, практикований у тих місцях і донині, описаний також і в Арріана (Анабазис, III, 29, 4) і в Бехістунському напису Дарія.
66
Серед вищих перських сановників було сім радників — найближчих помічників царя. У Кіра, напевно ж, двір був організований за зразком двору перського царя.
67
Про цей спосіб прирікання на смерть через доторк до поясу обвинуваченого згадується і в Геродота (1,137), щоправда в ідеалізованому світлі, і в Діодора (8, 30).
68
В Персії під час появи царя всі підданні мусили падати перед ним на коліна, виражаючи цим поклоніння, мов божеству. Судячи з розповіді Ксенофонта, деякі перські вельможі також запроваджували подібний вияв пошани до себе.