/55/ А наступного дня Севф віддав їм усе, що обіцяв, і разом з тим послав людей, щоб пригнати худобу. Тим часом солдати говорили, буцімто Ксенофонт пішов до Севфа з метою залишитися у нього й отримати обіцяне. Коли ж вони побачили його, то зраділи й побігли йому назустріч. /56/ А Ксенофонт, помітивши Харміна і Полініка, сказав: «Військо отримало це завдяки вам, і тому я все вам передаю; розділіть і видайте війську». Вони прийняли майно і, поставивши продавців, продали його, причому у свій бік вони почули чимало нарікань. А Ксенофонт не ходив до них, але на очах у всіх став збиратися додому, бо в Афінах ще не було прийнято ухвали про його вигнання. Але його друзі з війська прийшли до нього і просили не від’їжджати доти, доки він не виведе солдатів з Фракії і не передасть їх Фібронові.
Розділ 8
/1/ Звідти елліни перепливли в Лампсак, де Ксенофонт зустрівся з фліассийським жерцем Евклідом, сином того Клеагора[280], котрий написав фрески в Лікеї. Він привітав Ксенофонта, радіючи з того, що той залишився живим, і запитав, скільки він надбав коштів. /2/ Ксенофонт, поклявшись, сказав жерцеві, що у нього забракло б грошей навіть на дорогу додому, якби він не продав коня і дещо з речей. /3/ Той не повірив, але коли лампсакійці прислали Ксенофонтові дари гостинності і він став приносити жертву Аполлонові, то Евклід, присутній при цьому, розглянув принесену жертву і сказав, що вірить у те, що коштів у Ксенофонта немає. «Я бачу, — сказав він, — що коли б навіть тобі випала нагода розбагатіти, то цьому на заваді стануть якісь перепони, а якщо таких не виявиться, то ти сам будеш для себе перешкодою». /4/ Ксенофонт погодився із цим. Евклід сказав тоді: «Тобі перешкоджає Зевс-Мейліхій»[281], — і потім він запитав: «Чи приносив ти йому такі жертви, які я влаштовував у вас вдома, тобто жертвоприношення із всепаленням жертви?»[282]. Ксенофонт відповів, що не приносив жертв цьому богові відтоді, як виїхав з дому. Евклід порадив принести жертву згідно з прийнятим ритуалом і запевняв, що це принесе йому щастя. /5/ Наступного дня Ксенофонт попрямував у Офриній, приніс жертву і повністю спалив поросят, згідно із батьківським звичаєм, й отримав гарне знамення. /6/ У той же день прибули для роздачі грошей війську Біон і Навсіклід. Вони запросили Ксенофонта у гості і, здогадуючись, що той лише у превеликій скруті продав свого коня в Лампсаці за 50 дариків, бо чули про те, як сильно він любив його, викупили його, повернули Ксенофонтові і відмовилися від оплати.
/7/ Звідси вони (елліни) пішли по Троаді і, перейшовши Іду, прибули спершу в Антандр і потім, йдучи вздовж берега [азійської частини моря], прийшли у Фівську долину. /8/ Звідти, пройшовши через Атрамітий і Кітоній, вони прийшли в долину Каїка і досягли Пергаму в Місії.
Тут Ксенофонт був гостинно прийнятий Елладою, дружиною Гонгіла[283] з Еретрії і матір'ю Горгіона і Гонгіла. /9/ Вона розповіла йому, що на рівнині мешкає якийсь перс Асідат[284] і якщо Ксенофонт відправиться туди вночі з 300 солдатів, то він, за її словами, візьме його самого з дружиною й дітьми, а також всі його багатства, яких у нього чимало. Як провідника вона послала з ними свого небожа Дафнагора, до якого ставилася з особливою приязню. /10/ Коли вони зібралися у нього, Ксенофонт приніс жертву, і присутній при цьому жрець Басій з Еліди сказав, що жертовні знаки надзвичайно прихильні для Ксенофонта і той перс буде захоплений. /11/ Отже після вечері Ксенофонт відбув у дорогу, взявши із собою найближчих йому лохагів, які залишалися йому вірними за всіх обставин, з метою їх ощасливити. Відправилися ще близько 600 чоловік, які наполягли на тому, щоб Ксенофонт взяв їх із собою; але лохаги пішли від них, не бажаючи ділитися багатством, яке от-от мало потрапити в їхні руки.
/12/ Коли вони близько опівночі прибули на місце, розташоване в околицях фортеці, раби і більшість худоби утекли, бо елліни не звернули на них уваги, прагнучи захопити самого Асідата і його багатства. /13/ Вони пішли на штурм, але виявилися не в змозі здобути фортецю, бо її мури були грубі і високі, з багатьма бійницями, а численні оборонці відбивалися хоробро. /14/ Тоді вони спробували пробити мури, хоча ті мали товщину до 8 цеглин. До ранку пролом був готовий, та як тільки утворився просвіт, хтось із внутрішнього боку мурів величезним списом протнув наскрізь стегно елліна, що стояв поблизу. Потім вони (перси) стали метати стріли крізь отвір і домоглися того, що було небезпечно навіть підійти до нього на близьку відстань. /15/ На крики оборонців і на запалені ними для виклику допомоги вогні прибули Ітаменей із своїм загоном, а із Команії — ассирійські гопліти й близько 80 гірканських вершників[285], теж найманців царя, і ще до 800 пелтастів, а також кіннота з Парфенія, Аполлонія та інших розташованих поблизу місцевостей.
/16/ Тут довелося подумати про відступ. Забравши скільки там знайшлося рогатої і дрібної худоби і рабів, загнали їх усередину утвореного еллінами каре, думаючи вже не про багатства, а про те, щоб відступ не перетворився на втечу, якщо вони підуть, покидавши здобич, і вороги стануть сміливішими, а солдати слабкодухішими. Тепер же вони відступали, немовби б’ючись за взяту здобич. /17/ А коли Гонгіл побачив, як мало еллінів і як багато нападників-ворогів, він, всупереч волі матері, вийшов у поле із своїм загоном, бажаючи взяти участь у битві. На допомогу з’явився також Прокл, нащадок Демарата, із загонами із Галісарни і Тевфранії. /18/ А загін Ксенофонта вже зазнавав неабиякої шкоди від стрільців із лука і пращників і йшов, вишикувавшись у коло, щоб щити могли служити захистом від снарядів. Елліни з труднощами перейшли річку Каркас, коли вже майже половина загону дістала поранення. /19/ Тоді ж був поранений і лохаг Агасій із Стімфали, який увесь час стинався з ворогами. Елліни щасливо вийшли з битви, зберігши близько 200 рабів і дрібну худобу у кількості, достатній для принесення жертв.
/20/ Наступного дня Ксенофонт здійснив жертвоприношення і повів усе військо вночі, з наміром пройти більше довгим шляхом через Лідію: він сподівався, що перс перестане тривожитися з огляду на близькість еллінів і не буде остерігатися. /21/ Однак Асідат довідався, що Ксенофонт вдруге приніс жертву і пішов на нього з усім військом, і сховався у селах, сусідніх з фортецею Парфенієм. /22/ Тут наздогнав його загін Ксенофонта і захопив у полон як його самого, так і його дружин, дітей, коней і все майно. Таким чином справдилося знамення першого жертвоприношення.
/23/ Потім елліни повернулися до Пергама. Тут Ксенофонт мав нагоду скласти подяку богові: лаконці, лохаги, інші стратеги, а також решта солдатів домовилися між собою і надали йому на вибір коней, підводи і решту майна, так що він навіть мав би тепер можливість облагодіяти інших.
/24/ У цей час прибув Фіброн, який, прийнявши військо і з’єднавши його з рештою еллінських воїнських сил, розпочав війну супроти Тіссаферна і Фарнабаза.
/25/ [Намісниками тих царських областей, через які ми пройшли, були: Лідії — Артім, Фригії — Артаком, Лікаонії й Каппадокії — Мітрідат, Кілікії — Сіеннесій, Фінікії й Аравії — Дерн, Сирії й Ассирії — Велесій, Вавілону — Ропар, Мідії — Арбак, фазанців і гесперітів[286] — Тірібаз; кардухи, халіби, халдеї, макрони, колхи, моссінойки, кети[287] і тібарени — автономні; Пафлагонії — Корила, Віфінії — Фарнабаз, європейських фракійців — Севф. /26/ Протяжність усього походу — 215 переходів, 1150 парасангів, 34255 стадій. Тривалість походу — рік і 3 місяці[288]].
Анабазис» («Похід десяти тисяч еллінів») — один з найпопулярніших творів античності. Його автор — Ксенофонт (нар. прибл. 427 р. до н. е.) — був учасником подій, про які йдеться у книзі. Наймані загони, які складалися з еллінів, вирушили в похід (403 р.) разом з військом Юра, який вирішив скинути з престолу перського царя і свого старшого брата Артаксеркса і заволодіти царством. Проте у битві під Кунаксами Кір був убитий, а його перське військо почасти розбіглося, почасти перейшло на бік царя. В основі сюжету «Анабазису» — розповідь про те, що сталося з еллінами і як розвивалися події далі.
280
На думку вчених-дослідників, Клеагор був або живописцем, який прикрасив фресками храм у Лікеї, або жерцем-ворожбитом, який склав книгу про сновидіння.
282
На звичайних жертвоприношеннях богам тільки деякі частини заколених тварин спалювалися на вогнищі, інші віддавлися жерцям, а третя частина йшла на частування учасників урочистостей. Проте в окремих випадках, наприклад на умилостивлювальних жертвах, звичай вимагав цілковитого спалення тварини, тому для цього вибиралася дрібна худоба.
283
Предок Гонгіла з Еретрії, теж Гонгіл, був вигнаний з Ерерії за те, що був посередником між Ксерксом і спартанським царем Павсанієм, які задумали зрадити Грецію персам. Ксеркс подарував йому у спадкоємне володіння чотири міста в Троаді. Гонгіл — чоловік Еллади — правив цими містами за правом спадку.
284
Перси як панівна народність перської монархії володіли великими помістями в Малій Азії. Таким перським землевласником був, мабуть, Асідат.
288
Завершальна частина твору, очевидно, належить не Ксенофонотові, а якомусь іншому авторові. Наведені тут імена сатрапів і племен частково не збігаються з відомостями, які подає Ксенофонт.