/14/ У цей час варварське військо наближалося злагодженим кроком, а еллінське залишалося на місці і ладналося, приймаючи у свої лави нові частини, що підходили. Кір роз’їжджав трохи попереду свого війська і роздивлявся навсібіч, спостерігаючи за лавами ворогів і друзів. /15/ Помітивши Кіра при об’їзді, до нього примчав верхи на близьку відстань афінець Ксенофонт і спитав, чи не буде від нього якогось розпорядження. Притримавши коня, Кір звелів сповістити усіх про те, що жертви і знамення сприятливі[78]. /16/ Віддавши цей наказ, він почув шум у лавах війська і спитав, у чому річ. Ксенофонт відповів, що вже вдруге передають пароль, який обходить військо. Кір здивувався, хто дав пароль і запитав як він звучить. Ксенофонт відповів: «Зевс-Рятівник[79] і перемога». /17/ Почувши це, Кір сказав: «Я приймаю такий пароль, і нехай буде так!». Потім він помчав на своє місце.
Як тільки відстань між фалангами зменшилася до 3 чи 4 стадій, елліни заспівали пеан і рушили на ворога. /18/ У наступі частина фаланги[80] хвилею подалася вперед, а ті, хто відстав, почали бігти. І тут усі підняли бойовий клич на честь бога Енніалія і побігли вперед. Розповідають, ніби деякі солдати також забрязкали щитами об списи, щоб налякати коней. /19/ Варвари ж не витримали перше ніж стріли і списи стали долітати до них, і кинулися тікати[81]. Тоді елліни щосили погналися за ними, причому криками один до одного вони закликали не вибігати з лав. /20/ Колісниці понеслися — одні крізь лави самих ворогів, інші ж, без візничих, крізь лави еллінів[82]. Але елліни, помічаючи їх, завбачливо щоразу розступалися. Були й такі солдати, якими оволодівав жах, мов на гіпподромі[83], але навіть із них, кажуть, ніхто не постраждав, хіба що один воїн на лівому фланзі, котрий, як говорили, зазнав поранення стрілою.
/21/ Бачачи, що елліни перемогли і переслідують супротивників, Кір зрадів і вже приймав вітання від почту — люди з наближених стали кланятися йому до землі, як цареві[84]. Проте він не кинувся у переслідування, але, зосередивши навколо себе 600 вершників, очікував подальших дій з боку царя. Йому було відомо, що цар перебуває у центрі ворожого війська. /22/ До того ж усі перські воєначальники командують своїми військами, залишаючись у центрі, вважаючи, що таким чином, захищені з обох боків своїми загонами, вони почуватимуться у цілковитій безпеці, та й у разі потреби віддані накази дійдуть удвічі швидше. /23/ Цар, перебуваючи у цей час у центрі своїх військ, усе ж залишався за межами лівого флангу Кіра. Оскільки він не бачив перед собою та кіннотою Артагерса супротивників, то він зігнув передню лінію півколом, нібито для оточення.
/24/ Тоді Кір, боячись, щоб еллінське військо не було обійдене ззаду і порубане, кинувся назустріч ворогові. Маючи із собою 600 вершників, він увірвався у ворожі лави і погнав шеститисячний загін, що прикривав царя спереду, і, як кажуть, власноруч зарубав його командира Артагерса. /25/ Та коли вороги кинулися навтьоки, шістсот Кірових вершників стали їх переслідувати, розсіявшись, за винятком дуже небагатьох, так званих співтрапезників[85], які не покинули Кіра. /26/ Саме у цей час Кір, залишившись тільки з ними, побачив царя з його численним оточенням і одразу ж, не втримавшись, вигукнув: «Я бачу його!», — і помчав на Артаксеркса, метнув спис йому у груди і поранив крізь панцир (як запевняє лікар Ктесій[86], котрий сам лікував цю рану).
/27/ У той же час, коли він цілився у царя, хтось зі страшною силою кинув у нього спис і влучив нижче ока. Відтак між обома сторонами почався запеклий бій, і, як стверджує очевидець Ктесій, цар зазнав значних втрат. А втім сам Кір загинув, і вісім вельмож з його почту полягли разом із ним. /28/ Артапаг, один із найдовіреніших його скіпетроносців, побачивши вбитого Кіра, як кажуть, зіскочив з коня і впав на тіло Кіра. /29/ Одні передають, ніби цар звелів комусь заколоти його в той час, коли він припав до Кірового тіла, інші розповідають, що Артапаг, вийнявши золоту акінаку, заколов самого себе; при собі він мав також гривну, браслети й інші прикраси, як і личило найзначнішим персам. Кір шанував його за відданість і прихильність.
Розділ 9
/1/ Так помер Кір, на одностайну думку всіх, хто знав його у ділі, найдостойніший і найудатніший, щоб посісти царський трон, з-поміж усіх варварів, які жили після Кіра Старшого[87]. /2/ Коли він був ще дитиною і виховувався разом з братом та іншими хлопчиками, то вирізнявся з-поміж них вправністю. /3/ Річ у тому, що всі діти перських вельмож виховуються при царському дворі[88]. Кожен може навчитися там чеснотам і нічого ганебного там не бачать і не слухають. /4/ Хлопчики бачать і чують, до кого цар ставиться з пошаною або кого може покарати. Тож іще в дитинстві вони швидко навчаються як повелівати, так і коритися. /5/ Кір там з-поміж однолітків відзначався невибагливістю, слухняністю перед старшими порівняно з менш знатними, а водночас був найзаповзятішим і найумілішим у верховій їзді. Він вважався також найдопитливішим і найстараннішим у військовій справі, стрілянні з лука і метанні списа. /6/ А коли він досяг зрілого віку, то став найзатятішим та найвідважнішим мисливцем[89]. Так, одного разу, коли на нього напала ведмедиця, він не злякався і, хоч був звалений з коня і подертий пазурами, через що у нього залишилися рубці, він усе ж зрештою заколов звіра. А першого, хто прибіг йому на допомогу, він облагодіяв так щедро, що всі мали ту людину за щасливця.
/7/ Коли батько призначив його сатрапом Лідії, великої Фригії і Каппадокії, поставивши його також командувачем усіх військ, які збиралися на Кастольській рівнині, він дав зрозуміти, що над усе дбатиме про тих, з ким житиме у мирі і злагоді, не вдаючись до якогось обману. /8/ Тому підвладні міста і приватні особи ставилися до нього з довірою. Навіть вороги, укладаючи з Кіром мир, були певні, що Кір діятиме лише відповідно з угодою. /9/ Ось чому, коли він воював із Тіссаферном[90], усі міста, крім Мілета, охоче пристали на бік Кіра, мілетці ж боялися його, бо він відмовився видати їм вигнанців. /10/ А Кір на ділі довів, що ніколи не зрадить їх, якщо вже вони стали його друзями і не допустить наруги над ними або ж якоїсь скрути у них.
/11/ Він намагався також перевершити усіх, як своїх доброчинців, так і своїх лиходіїв. Подейкували навіть, що Кір прагнув жити таким чином, щоб віддячувати кожному більшим добром за добро і відомщувати більшим злом за вчинене йому зло. /12/ А тому багато еллінів лише йому одному як ласкавцеві старалися віддати і свої статки, і міста, і навіть своє життя. /13/ Одначе ніхто не міг би сказати, ніби він дозволяє зловмисникам та лихим людям глумитися над ним, натомість він карав їх найнещадніше. Часто можна було бачити вздовж битих шляхів людей без ніг, без рук або очей. У володіннях же Кіра будь-який еллін або варвар, не маючи за собою якоїсь провини, міг спокійно пересуватися зі своїм майном куди завгодно.
/14/ Згідно із загальною думкою, він особливо відзначав звитяжців на війні. Спочатку Кір воював з пісідійцями та мідійцями. Особисто взявши участь у походах у ці країни, він призначав намісниками підкорених областей тих людей, які проявляли відвагу, а потім вшановував їх всілякими дарунками. /15/ Адже він вважав, що доблесна людина гідна щасливого життя, а боягуз має стати у неї рабом. Тому було багато людей, які охоче важили своїм життям задля Кіра, особливо ж там, де перебував він і їхній вчинок ставав йому відомим. /16/ Над усе ж цінував Кір справедливих людей і намагався для прикладу збільшити їхні статки і то за рахунок майна тих осіб, які розбагатіли незаконним шляхом. /17/ Тому він у своєму розпорядженні мав тямущих помічників, до того ж у нього було надійне військо. Так стратеги і лохаги, які наймалися до нього на службу, розуміли, що краща винагорода для них — проявляти відданість Кірові, аніж просто отримувати місячну платню. /18/ І справді, коли хтось справно виконував його доручення, він ніколи не залишав такої людини без винагороди за старанність. Тому, як кажуть, справами у Кіра займалися найнадійніші помічники.
78
У релігійному культі греків жертвоприношення відігравали важливе значення і на війні, як правило, не приймали жодних рішень без подібного обряду. Оскільки ворожіння за нутрощами тварин було складною справою, то зазвичай воно доручалося ученим жерцям-ворожбитам. У разі несприятливого знаку жертви, такі жертвоприношення, як правило, повторювалися доти, доки не з’являлися хороші знаки.
79
Культ Зевса-Рятівника був поширений у всій Елладі. Цей бог часто прикликався греками перед початком битви.
80
Прийнятий у греків бойовий лад шикування війська — фаланга. Воно являло собою зімкнутий, безперервний стрій гоплітів.
81
Перська піхота не мала захисного обладунку, крім легкого, обтягнутого шкірою, щита. Її озброєння не годилося для рукопашного бою з надітими в шоломи, панцири і поножі еллінським гоплітами.
82
В останньому розділі «Кіропедії» (8, 8, 24 і наст.) розповідається про занепад військової справи у персів за часів Ксенофонта, зокрема і про серпоносні колісниці, які втратили своє колишнє значення.
83
Греки боялися паніки, яка могла виникнути на змаганнях колісниць на гіпподромах внаслідок полохливості коней. Тому на гіпподромах Еллади існував спеціальний вівтар, присвячений якомусь місцевому героєві, котрий, за віруваннями греків, володів силою наводити страх на коней. На цих вівтарях візничі перед змаганнями приносили жертви умилостивлення.
84
Про цей спосіб прирікання на смерть через доторк до поясу обвинуваченого згадується і в Геродота (1,137), щоправда в ідеалізованому світлі, і в Діодора (8, 30).
85
Співтрапезниками називалися ті чиновники і придворні перського царя, які одного разу брали участь у застіллі в палаці за кошти царя. Тут маємо приклад наслідування Кіром придворних звичаїв царя.
86
Лікар Ктесій — грек, уродженець м. Кніда. Ктесій 17 років (з 414 по 398 рр.) провів при дворі перського царя і написав історію Сходу.
87
У цьому (9-му) розділі першої книги, і в іншому своєму творі «Кіропедія» (Виховання Кіра) Ксенофонт виводить образ зразкового правителя держави, такого, яким він мав відповідати уявленням самих персів.
88
Про виховання синів знатних персів Ксенофонт докладно розповідає у своєму творі «Кіропедія».
89
Полювання було не лише улюбленим заняттям перських вельмож, але на нього дивилися як на вправляння у воїнській звитязі і підготовку до воїнських подвигів.
90
Іонійські міста — грецькі міста Іонії, що в центральній частині західного узбережжя Малої Азії, які знаходилися під владою Персії.